СОХНУТИ

СО́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. сох і со́хнув, ла, ло; і рідше СХНУ́ТИ, схну, схнеш, недок.

1. Ставати, робитися сухим, втрачаючи рідину, воду, вологу. А коли б хто спитав діточок: де ваші сорочечки? де ваша одежинка? — дітки тому покажуть, що їх сорочечки сохнуть он тамечки на березі (Вовчок, І, 1955, 288); Одспівала коса моя, Сохнуть теплі сіна́ (Рильський, II, 1960, 25); // Випаровуючись, зникати (про рідину); висихати. Піде [дівчина] на шлях подивитись, Поплакати в лози,— Защебече соловейко,— Сохнуть дрібні сльози (Шевч., І, 1963, 18); [Річард:] Геть розкотились золотії кубки і сохне марно добреє вино (Л. Укр., III, 1952, 115); Чохов розстебнув на ньому гімнастьорку, налив на груди води. Вона сохла з швидкістю спирту (Тют., Вир, 1964, 320); // Позбуватися рідини, що вкриває яку-небудь поверхню; обсихати.— Чим ви, хлопці, дома втираєтесь? — Батько рукавом, мати подолом, а я на печі так сохну! (Укр.. присл.., 1963, 55); Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (Н.-Лев., II, 1956, 362); // Ставати дуже сухим; пересихати. Губи сохнуть од снаги (Сос., І, 1957, 404); // безос. В горлі у нього сохне, дихання переривається, в голові молотить кров (Тют., Вир, 1964, 198); Йому робилося душно; зітхання палке-гаряче, у роті схло… (Мирний, III, 1954, 208); // Ставати твердим, втрачаючи необхідну вологість; засихати. Сонце пекло, пшениця сохла (Коцюб., II, 1955, 62); [Річард:] Глина сохне, час не жде, ти знаєш (Л. Укр., III, 1952, 45); Дощів обмаль, земля репається, колос в’яне, зерно схне… (Вишня, І, 1956, 111).

2. В’янути, гинути від несприятливих умов, пошкодження і т. ін. (про рослини). Коло тину Сохне на тичині Хміль зелений (Шевч., II, 1963, 167); Яблунька не цвіла, а сохла на бідному кам’яному грунті (Чорн., Визвол. земля, 1959, 136); На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Щог., Поезії, 1958, 258).

3. перен. Виснажуватися, худнути від переживань, тяжкої праці, хвороби і т. ін. Ах я бідний, нещасливий Да й крилець не маю, Сохну, чахну в далечині; Всяк день умираю! (Пісні та романси.., II, 1956, 56); [Молодиця:] Може, сохне, сердешний [Михайло], у кайданах, в неволі турецькій (Вас., III, 1960, 26); Їсти нічого не хоче [жінка]. На очах сохне… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 46); [Нянька:] Стала схнуть вона та жахатись у сні (Кроп., V, 1959, 228); Зовсім подуріли [паничі], з лиця спали, схнуть (Вовчок, І, 1955, 108); // за ким, розм. Страждати від кохання до кого-небудь. Вона за ним сохне, а він і не охне (Укр.. присл.., 1955, 113); — Він теж за Степкою сохне. Пісню про неї склав (Зар., На.. світі, 1967, 320); // над чим. Наполегливо, старанно, іноді аж до виснаження працювати над чим-небудь. Епос складав я; і ти вже над епосом сохнеш (Зеров, Вибр., 1966, 346); Сохнути над книжкою.

◊ Се́рце со́хне (схне): а) хто-небудь дуже переживає, мучиться. — Мамо, мамо! Скажіть мені словечко, скажіть! Моя душа переболіла… моє серце схне! (Вовчок, І, 1955, 264); б) (за ким) страждати від кохання до кого-небудь. Та минали дні й ночі, минали місяці, а той, за ким сохло її серце, не з’являвся перед батьківський двір (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 39); Со́хнути від зло́сті — дуже злитися.— Вони [мужики] аж зеленіють і сохнуть від злості, дивлячись на вашу [панську] землю (Стельмах, І, 1962, 288); Со́хнути з нудо́ти — дуже нудитися. — Вернусь у прийомну… І сохну з нудоти: Ходжу або гріюся, ставши під грубку (С. Ол., Вибр., 1959, 111).

4. перен. Втрачати здатність рухатися, діяти (про частини тіла). — Б’ю кілок тут,— шептав зловісно [Юра],— і сохнуть руки та й ноги (Коцюб., II, 1955, 344).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 473.

Сохнути, хну, неш, гл.

1) Сохнуть. В піч положу, — мокне, на воду положу. — сохне. (Заг.: віск). Ном. № 141, стр. 295.

2) Сохнуть, увядать. Вяне, сохне сиротою. Шевч. Ой чого ж ти, козаченьку, ще й молод, да сохнеш? Грин. III. 234.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 171.