СОПІТИ

СОПІ́ТИ, плю́, пе́ш; мн. сопля́ть; і СОПТИ́, пу́, пе́ш; мин. ч. сіп, сопла́, ло́; недок. Важко дихаючи, перев. носом, видавати звуки з присвистом. Деякі так так хлеснули, Що де упали — там заснули, Сопли, харчали і хропли (Котл., І, 1952, 74); Бондаренко мовчки місив сніг ногами в драних чоботях і важко сопів носом (Головко, II, 1957, 297); Скриплять гарби, цьвохкають батоги, сопуть коні (Тют., Вир, 1964, 332); // безос. Видавати звуки з присвистом (у горлі, грудях при хворобі). Кашель угамувався, хоч у грудях все-таки сопло, хрипіло (Мирний, І, 1954, 305); // перен. Діючи, працюючи, утворювати звуки з присвистом (про пристрій, машину і т. ін.). У кузні коваля нічого не змінилося. Так само сопів міх, гримав клевець (Кобр., Вибр., 1954, 181); Пускаючи жемчужну слину піни, Сопуть буксири (Вирган, Квіт. береги, 1950, 127); Важко сопучи та чмихаючи, він [паровоз] ледь-ледь тягнув за собою кілька .. вагонів (Збан., Сеспель, 1961, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 462.