СНАСТЬ

СНАСТЬ, і, ж.

1. Знаряддя, приладдя, пристрій тощо для якого-небудь заняття, ремесла і т. ін. Покинеш любу жінку, Чумацьку снасть, волів і кілька пар плугів,.. Покинеш все, кажу, на радість ворогів!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 127); — Да… — сказав він [водолаз], подумавши. — Справа ця не важка, тільки дуже давно я вже під воду не ходив. Та й снасті всієї вам у нашому місті не дістати (Собко, Скеля.., 1961, 52); В одній половині її [комори].. зберігається всяка пасічницька снасть (Кол., Терен.., 1959, 108); // Знаряддя, пристрій для лову риби. Товариство почало виходити з куреня; здоровкалось з рибалками, котрі порались то коло снасті, то коло свого убогого добутку (Мирний, І, 1954, 349); Чоловік вузьким, як щупачок, човником лагодить рибальську снасть (Стельмах, II, 1962, 236); Рибалка мовчки витяг свою снасть і під’їхав до берега (Десняк, Вибр., 1947, 68); // заст. Одяг, предмети озброєння і т. ін., необхідні для спорядження військовослужбовця. Приставив [Турн] тарани до брами, В ворота зачали гатить; Одвірки затряслись, мов рами, І снасть од бою вся тріщить (Котл., І, 1952, 235).

2. перев. мн. Трос, канат і т. ін. для управління парусами, обладнання щогл тощо. Штурман Ільїн дивиться на напнуті вітрила, чує шум і рипіння снастей (Довж., Зач. Десна, 1957, 426); Дув холодний вітер, йшов сніг, палуба і снасті судна почали вкриватися шаром льоду (Видатні вітч. географи.., 1954, 33); * У порівн. Ліс стояв рівно округ, підпираючи небо, похитувався й рипів, як корабельна снасть (Ю. Янов., II, 1958, 210).

3. Опорна частина споруди, установки і т. ін., на якій тримаються всі інші їх складові частини. Де не взялась Свиня І стала чухать об драбину Багном обляпаную спину, Та так же тре, аж снасть тріщить (Гл., Вибр., 1951, 159); Раділи люди. Уже вони турбувалися об тім, коли орати, коли засівати; ..обдивлялися снасті у возів, у плугів, що несправне — справляли (Мирний, III, 1954, 60).

4. розм., рідко. Те саме, що скеле́т 1. Я така, що тільки снасть моя була (Номис, 1864, № 8218).

◊ Сама́ (одна́) снасть зроби́лася (ста́ла і т. ін.) хто, з кого — хто-небудь дуже схуд. З Настусі тим часом зробилась одна снасть..: ізсохла, зчорніла, змарніла (Барв., Опов.., 1902, 452).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 422.

Снасть, сти, ж.

1) Остовъ, основныя части; напр. въ повозкѣ это оси въ соединяющими ихъ частями и подушки на осяхъ. Рудч. Чп. 249. Части снасти воза: вісь, підто́ка, підге́рсть, каблука, рукав, середина, ухналь, підісок, завіски, сто́сик, кіло́чок, загвіздок, шворінь, насад, тибель, притичка ручиця. Рудч. Чп. 249 — 250. На цьому возі снасть добра, хоч у яку дорогу, то видержить. Брацл. у. Згорів чисто вітрак: сама снасть стирчить. Брацл. у.

2) Скелетъ, основныя части тѣла. Г. Барв. 188. Я така (худа), що тільки снасть моя була та й годі. Г. Барв. 4.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 161.