СМІТТЯ

СМІ́ТТЯ́, смі́ття́, с.

1. Дрібні, перев. сухі покидьки. Найстарша Паляникова дочка, Василина, обмітала коло порога сміття (Н.-Лев., II, 1956, 29); З дверей приміщення прибиральниця виносить урну із сміттям (Головко, І, 1957, 477); Вітерець крутив по подвір’ї сміття й папірці (Ю. Янов., II, 1958, 234); * У порівн.— Зараз же перебирайся в село! Не переберешся — завтра розкидаю, мов сміття, і твою хату! — Не діждешся, пане! (Стельмах, І, 1962, 421).

◊ Вино́сити (ви́нести) смі́ття́ з ха́ти див. вино́сити; Не валя́ється на смі́тті́ див. валя́тися; Носи́ти (поне́сти) смі́ття́ під ха́ту: а) те саме, що Вино́сити (ви́нести) смі́ття́ з ха́ти (див. вино́сити). Не носи сміття під чужу хату (Укр.. присл.., 1955, 167); б) про зло, заподіяне замість вдячності за зроблене добро; Як смі́ття́ — дуже багато, безліч. — Годинників у них, як сміття (Гончар, III, 1959, 295).

2. перен., розм. Те, що не має значення, цінності і т. ін.; що-небудь зайве, непотрібне. — Певно, сміття! — зневажливо буркнув Лімбах, відкладаючи книжку, якої заголовка, очевидно, не вмів прочитати (Фр., IV, 1950, 244); Розуміння високого обов’язку перед народом зобов’язує літераторів вести боротьбу проти.. викривлень і засмічення рідної мови словесним сміттям (Рад. літ-во, 12, 1967, 51); * У порівн. Чи вартий той людського слова, Хто відкидає, як сміття, Діла. Веласкеса й Сєрова, Матейка й Репіна життя? (Рильський, III, 1961, 217).

3. лайл. Людина, яка здійснює ганебні, підлі, мерзенні вчинки. Кинувся пан до панії і насилу одірвав її від Христі. — Вона… вона…— пручаючись у руках у пана, гукала пані…— Погань! сміття! (Мирний, III, 1954, 253); — Хіба це чесний пролетарій? Це блазень, якого можна купити й продати.. Це покидьок, сміття! (Шиян, Баланда, 1957, 122); Народ одностайно вирішив вимести оунівське сміття з нашої вільної української землі, щоб не плюгавило воно наших днів, не затьмарювало радості нашого щасливого життя (Мельн., Коли кров.., 1960, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 408.

Сміття, тя, с.

1) Соръ, мусоръ. Чи я в мужа не жона, чи не господиня? Сім день хати не мела, сміття не носила. Н. п.

2) Бранное: дрянь. Камен. у. Що я за господиня? Я сміття проти моєї пані матки. Г. Барв. 426. Ум. Сміттячко. Чуб. V. 1112.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 158.

сміття́ — дрібні, перев. сухі покидьки; у переносному значенні символізує негативні сторони родинного, особистого життя, тому застерігають — того, що відбувається в сім’ї, ніхто з чужих не повинен знати: «Хату мети, але сміття на вулицю не неси», «Не носи сміття під чужу хату», «Вимети сміття перш зо своєї хати, а опісля заглядай у чужу»; існують повір’я, — не виносити сміття на двір проти ночі, а сміття, що назбирається від Свят-вечора до Нового року, не можна взагалі виносити, щоб не винести з ним і доброї долі; сміття це палиться, бо дим його цілющий; цим димом окурюються дерева, щоб добре родили; взагалі сміття палять на городі як відгомін очищення землі вогнем; у смітті й на смітниках знаходить, за віруваннями, собі притулок нечиста сила, тому «хто ходить по смітниках, дістане курячу сліпоту»; з огляду на те, що в смітті може бути нечиста сила, в Чистий четвер відбувається обрядове замітання хати; у соціальному розумінні сміття — негідні елементи суспільства, як у Олександра Олеся: «Ну й веселі наші дні! Все важке сидить на дні, А на поверсі сміття Розсмаковує життя». Чи я в мужа не жона, чи не господиня? Сім день хати не мела, сміття не носила (пісня); Кожний на своїм смітті пан (приповідка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 555.