СМІТНИК

СМІ́ТНИ́К, смі́тника́, ч. Місце, куди скидають, звозять сміття, непотріб; звалище. Вдень лазила [вдова] на смітниках, Черепки збирала, Примовляла, що синові Гостинця ховала (Шевч., І, 1963, 233); Хлопчик лишився круглим сиротою. Ріс де довелось і як довелось, їв покидьки, підібрані на смітниках (Ткач, Арена, 1960, 65); Малесеньке подвір’я, з трьох боків обведене низькими, обдряпаними будинками.., виглядало радше як огидливий смітник, ніж як подвір’я (Фр., IV, 1950, 201); // перен. Засмічене місце. Кругом хат скрізь смітник, скрізь грязь, купки гною (Н.-Лев., І, 1956, 50); Я не люблю, коли на будівельному майданчику базар і смітник (Кучер, Дорога.., 1958, 44); // перен., зневажл. Місце вигнання зрадників Батьківщини, де вони, живлячись подачками місцевої буржуазії, не припиняють ворожої діяльності проти свого народу. Йому лизали чоботи і здмухували пушинку,— це робили його ж холуї, привезені окупантом в обозі, розшукані по європейських смітниках (Ю. Янов., II, 1954, 21); Били й цей ми зброд продажний, Били так, що ледве втік, Що на смітник буржуазний Ледве ноги доволік (С. Ол., Вибр., 1959, 373).

◊ Викида́ти (ви́кинути) на смі́тни́к істо́рії кого, що — визнавати, вважати кого-, що-небудь скомпрометованим, політично неспроможним, таким, що вичерпав себе. Життя викинуло їх [фашистів] з усіма розбійницькими атрибутами на смітник історії. Слава героїв, що відстоювали і визволяли рідну землю, живе і житиме у віках (Рад. Укр., 10. IV 1964, 3); Історія працює на соціалізм. Не за горами той час, коли людство покінчить з капіталізмом і викине його на смітник історії (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 6); Викида́ти (ви́кинути, повикида́ти і т. ін.) на смі́тни́к кого, що — визнавати, вважати кого-, що-небудь непотрібним, некорисним, не вартим уваги. — Тобі жінка була люба, поки робила, а як занедужала, то й на смітник здатен викинути (Л. Янов., І, 1959, 55); Є така частина критиків, яка з охотою повикидала б мої твори на смітник, а їх автора — випхнула б з літературних лав, щоб і пам’яті не лишилось про його (Вас., IV, 1960, 56); — Вона зрозуміє, нарешті, підлість свого недавнього божка і викине його на смітник (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 344).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 408.

Смітник, ка, м. Мѣсто, куда сбрасываютъ соръ, мусоръ. Ум. Смітничо́к. Найшла на смітничку ложку та в тин устромила.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 158.