СМИКНУТИ

СМИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. перех. і неперех. Однокр. до сми́кати 1-3, 5, 6. Нап’явсь [Еней], за гілочку смикнув, Аж дерево те затріщало (Котл., І, 1952, 124); Марія смикнула Василину за рукав так, що у неї рукав затріщав (Н.-Лев., II, 1956, 116); Васько смикнув віжки, і кінські копита затупотіли по мосту (Шиян, Баланда, 1957, 55); Кузьма смикнув головою, потім аж навшпиньки підвівся й уп’явся у вершника очима (Панч, Гарні хлопці, 1959, 164); Сіла вона на гребені, незчулася сама, як узяла веретено; смикнула з кужеля пасмо, вивела нитку… (Мирний, І, 1949, 242); Хто йде,— горох скубне: гребець скубне у жменю; Іде косар і жнець — нагарбають в кишеню; Прискочить дітвора,— і в пелену смикне… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 60); [Дремлюга:] Може, спати підеш? Ти багато столичної смикнув… [Терещенко:] Горілка тепер мене не бере (Корн., II, 1955, 342); // безос. Гудок паровоза. Смикнуло вагон,— труснуло сонного Петра (Головко, І, 1957, 438); — За голову сільради торік вийшла [дочка куркуля], за Матюху… — За Корнія? Що був воєнкомом при волості? — Давида аж смикнуло (Головко, II, 1957, 12).

◊ Смикну́ти за язи́к (за язика́) див. язи́к; Смикну́ти лю́льки (цига́рки і т. ін.) — закурити люльку, цигарку і т. ін. — А чи не смикнули б, пане Павле, люльки? — спитає наймит.— Смикнув би,— пробелькоче Павлусь,— так люльки не знайду (Стор., І, 1957, 59); Смикну́ти ці́вкою див. ці́вка.

2. неперех. Різким рухом зрушити (з місця). Мар’ян натяг віжки. Коні смикнули з місця (Чорн., Визвол. земля, 1959, 172).

3. неперех., розм. Швидко піти, зникнути. Над ними стояла дівчина в рожевій суконці й радісно махала кудись рукою.. Вони нишком підвелись і смикнули безшелесно в траву (Козл., Мандрівники, 1946, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 404.