СЛУШНИЙ

СЛУ́ШНИЙ, а, е.

1. Який відповідає, підходить, найбільш прийнятний, зручний, вигідний кому-небудь за даних обставин, у даному випадку. Я ж довго, тяжко працював І слушного часу все ждав (Фр., XIII, 1954, 144); Зрозумів [Сагайдачний], що грунт для серйозної розмови був слушний, і одразу перейшов до своєї мети (Тулуб, Людолови, І, 1957, 154); Вирішено — тільки за село, тільки слушний момент — накидатись на конвой (Збан., Єдина, 1959, 83); Вибравши слушну хвилину, він тихо попросив у мене пробачення (Гур., Новели, 1951, 222); // Потрібний за даних обставин; придатний, підхожий. По дорозі, мабуть, самі гаразд не тямлячи, для чого це,— хто ламав з тину кілок, хто хапав що тільки було слушне: десь біля стіжка вила, ключку, дрючок якийсь (Головко, II, 1957, 345); // Який сприяє успіхові, розвиткові чого-небудь; сприятливий. Він очікував слушного випадку, який би остаточно, перед усіма колгоспниками, викрив класово ворожу діяльність їхню (Кир., Вибр., 1960, 361); // Якого заслужили своїми діями. Брюховецький доказав таки свого, хоч після й прийняв слушну кару од гетьмана Дорошенка: пропав під киями собачою смертю (П. Куліш, Вибр., 1969, 193).

2. Який відповідає істині; правильний, справедливий. Корінько, скривившись, вислухав цей слушний і набридлий йому закид, та хіба він винен? (Кач., Щастя, 1940, 55); Письменникові справді доводиться зважати на характер, настрій, бажання своїх героїв і часом відмовлятися від того, що здавалося слушним, але що могло б «не сподобатися» героям (Талант.., 1958, 134); // Який має достатні підстави; обгрунтований. Той молитовний вираз очей, ті розтулені від шаленого захоплення губи переконали її остаточно, що підозріння,.. яке давно муляло їй серце, є слушним (Вільде, Сестри.., 1958, 509); — Запитання ваше слушне, Михайло Григоровичу,— промовив після паузи Мурашко (Гончар, Таврія, 1952, 255); // Який відбиває суть чого-небудь; який має певне значення, заслуговує на увагу, важливий. У статтях і виступах К. І. Чуковського висловлено також чимало слушних думок про творчість Шевченка безвідносно до її перекладів (Рад. літ-во, 5, 1962, 107); Зустрілися [письменники] з своїми читачами й вислухали багато слушних порад (Кучер, Дорога.., 1958, 116); — Ти теж міг би приєднатися до моєї думки. Бо хіба ж не правда, що моя пропозиція слушна? (Чаб., Тече вода.., 1961, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 385.

Слушний, а, е.

1) Надлежащій, порядочный, приличный. До плуга треба слушного погонича, щоб проворний був. Борз. у.

2) Своевременный. слушний час. Надлежащее, удобное время. Підожду до слушного часу.

3) Справедливый, основательный (о доказательствѣ, замѣчаніи, поступкѣ).

4) Надлежаще взрослый для работа. Слушні вже діти. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 154.