СЛЕБЕЗУВАТИ

СЛЕБЕЗУВА́ТИ і СЛЕБІЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.

1. Читати по складах. Досі Наумаха не знала, що Семен вчиться грамоти.. Наумаха аж скипіла, почувши, як її Семенко слебезував з навісної книжка (Коцюб., І, 1955, 102); [Стеха:] А ти письменний? [Гапон:] Слебезую потроху (Сам., II, 1958, 158); // Мляво, повільно, одноманітно читати або розповідати. Давись, як слебізуе, аж нудно слухати (Сл. Гр.).

2. Недоброзичливо, несхвально обговорювати кого-, що-небудь; пересуджувати. По городу пішла поголоска. Люда слебезували про їх довгі гулянки удвох поза городом (Мирний, III, 1954, 198).

3. Говорити багато, без упину, безладно, часто про що-небудь неістотне, нецікаве, не варте уваги. Параска рада, слебезує по всьому місту, який у неї син розумний (Мирний, IV, 1955, 78); // Говорити запобігливо, підлесливо. — А ми ждемо, не дождемося вас,— почав він слебезувати перед нею (Мирний, IV, 1955, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 350.