СЛАВНИЙ

СЛА́ВНИЙ, поет. СЛА́ВЕН, вна, вне.

1. Який уславив себе чим-небудь, має велику славу; знаменитий. Від далекого логова опришків ледве доносяться звуки пісні. Все про нього, все про славного, вічно пам’ятного героя Гуцульщини Олексу Довбуша (Хотк., II, 1966, 155); Повернувшись після госпіталю в полк, Сагайда був неприємно вражений, що його ротою — славною ротою Брянського! — тепер командує якийсь Кармазин (Гончар, III, 1959, 331); — О Дніпре, Дніпре, мій Славуто, Широк і славен ти єси, Чи вбито князя, а чи скуто, Мене до нього занеси (Мал., Звенигора, 1959, 34); // Який відзначається героїчними ділами, подвигами і т. ін. Згадалось старому життя його славне: і тихі щасливі дитячії літа, і славні козацькії справи, літа неволі тяжкої (Дн. Чайка, Тв., 1960, 205); Славний шлях боротьби і перемог пройшов український народ за роки Радянської влади (Ком. Укр., 6, 1968, 6); // у знач. ім. сла́вний, ного, ч. Людина, яка здобула собі славу, прославилася. Не завидуй і славному: Славний добре знає, Що не його люди люблять, А ту тяжку славу, Що він тяжкими сльозами Вилив на забаву (Шевч., І, 1951, 260).

2. Широко відомий, популярний. Тим шляхом, що, звившись гадюкою, пославсь од великого села Пісок аж до славного колись Ромодана,— йшов молодий чоловік (Мирний, І, 1949, 125); Батько був славний коваль на всі околишні села (Фр., IV, 1950, 188); Ввечері того дня відбувався концерт славного піаніста (Коб., III, 1956, 323); // ким, чим. Який добре відомий ким-, чим-небудь. З Шавниці їздять гуляти в околишні місця, славні своєю красою (Н.-Лев., II, 1956, 410); Славний той міст знаменитими чотирма вороними бронзовими кіньми (Вишня, І, 1956, 302); Київ славен своїми чудовими людьми, палкими патріотами соціалістичної Батьківщина (Рад. Укр., 10.III 1967, 1).

3. Який викликає симпатію; гарний. Таке славне дитяточко, веселе й здорове (Вовчок, І, 1955, 66); — Ось Гай був… Такий славний хлопчина… Молодий, моторний, совісний такий (Гончар, III, 1959, 66); Дядько мій, Микита-чорнокнижник, Швець і мрійник, славний чоловік, Все життя розповідав про ніжність, Хоч її не бачив цілий вік (Мал., Звенигора, 1959, 20); // Який виражає симпатію. Уважно дивиться [Роман] на дівчину, посміхається їй…Яка гарна усмішка, які славні очі в нього… (Стельмах, I, 1962, 361).

4. Який дає задоволення, радість; приємний. Було се ранком,— ранок славний, ясний, пахучий: уночі дощ перепав (Вовчок, І, 1955, 252); Славний обід у тітки. Простий.., але такий смачний, що як згадаєш, то й слину ковтнеш (Коцюб., І, 1955, 464); Славна Київська осінь! (Тер., Ужинок, 1946, 17); // Дуже добрий. — Коли чумакував, була в мене славна пара круторогих (Стельмах, І, 1962, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 347.

Славний, а, е.

1) Славный. І наша слава вічно славна буде. К. ЦН. 241. Завели їх в славне місто, славне місто, ще славніщі замки. Чуб. Славних прадідів великих правнуки погані. Шевч.

2) Хорошій. Славний чоловік, та березинський. Ном. № 4705. Ум. Славненький, славнесенький. Славненька теличка. Рудч. Ск. ІІ. 51. Ой ти, Байдо молодесенький, єсть у тебе лицарь да славнесенький. Грин. III. 582.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 149.