СКУПАТИ

СКУПА́ТИ, а́ю, а́єш, перех. Док. до купа́ти. — Породила мене мати В високих палатах. Та й понесла серед ночі У Дніпрі скупати. Купаючи, розмовляла Зо мною, малою (Шевч., І, 1951, 358); Роздягли [дівчинку]. Скупали. Наділи чисту сорочку. — О, як нова копійка! — всміхнулася «тьотя Галя» — завідувачка (Головко, І, 1957, 90); Ну хто ж свою дитиночку не прийме до ладу,— не справить їй хустиночку, скупає у меду? (Тич., II, 1957, 11); * Образно. Ох, як любо Скупати в холоді лице жаркеє І слухать ..таємні вісти [вісті], Що шепче вкруг трава й листки на дубі! (Фр., XIII, 1954, 86).

◊ Скупа́ти ру́ки в(у) крові́ — убити кого-небудь; бути причетним до вбивства. Здавалося йому, що якби знайшов ворога і відомстив, скупав руки у ворожій крові,— все минуло би ся (Хотк., II, 1966, 108); Як (мов, немо́в і т. ін.) скупа́ли в окро́пі кого: а) комусь раптом стало жарко; хтось дуже розхвилювався. Враз Гогіашвілі мовби скупали в окропі!.. Він побачив довгасту ямку, заповнену водою.., зовсім не схожу на слід людської ноги (Загреб., Шепіт, 1966, 351); б) хтось дуже запальний, гарячий, гнівний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 334.

I. Скупати, па́ю, єш, гл. Выкупать.

II. Скупати, паю, єш, сов. в. скупи́ти, плю́, пиш, гл. — кого. Въ свадебномъ обрядѣ: дать кому вознагражденіе за то, что онъ уступитъ свое мѣсто, сойдетъ съ него. Скупають шурина з покутя, щоб молодому сісти коло молодої. Мет. 194. Гадали-думали чорнії галочки: як би нам скупити сокола з явора? Треба дати соколоньку ярої пшениці. Гадали-думали пишнії бояре: як би нам скупити Івася з кониченька? Треба дати Івасеньку молодую Марусеньку. Рк. Макс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 146.