СКРУХА

СКРУ́ХА, и, ж.

1. Тяжкий, гнітючий настрій. Пам’ятаєш, ..Як мене давила скруха І рятунку не було? (Стар., Поет. тв., 1958, 137); Скруха взяла Тараса за серце (Ільч., Серце жде, 1939, 320); Ні сліз, ні думок — тільки скруха тяжка на душі (Ле, Право.., 1957, 130); // Співчуття, жаль. Валя з неприхованою скрухою дивилась на Стахурського. Марії нема! (Смолич, Ми разом.., 1950, 164); — І треба ж було схопити осколок у такий момент! — зі скрухою промимрив Шумаков (Голов., Тополя.., 1965, 404); // Те, що завдає кому-небудь неприємностей, страждань. Не в малому зрості скруха (Воскр., З перцем!, 1957, 168).

2. Визнання своєї провини, вияв каяття. Побіч провинника стояв піп і говорив йому довго і переконуюче.. про скруху, про покуту за гріхи (Фр., II, 1950, 117).

Скру́ха се́рця — те саме, що Му́ки со́вісті (див. со́вість). [Джонатан:] Сам Годвінсон казав, що коли ти покірно прийдеш, повний каяття і скрухи серця,— він тобі пробачить, як і громада (Л. Укр., III, 1952, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 327.

Скруха, хи, ж. Сокрушеніе. Дай їх серцу скрухи, би ся спам’ятали. Гол. III. 385. І такий він, сіромаха, смутненький…. У такій скрусі, що мені жалько стало. МВ. (КС. 1902. X. 148).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 145.