СКРАШУВАТИ

СКРА́ШУВАТИ, ую, уєш і СКРАША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СКРА́СИ́ТИ, а́шу́, а́си́ш, док., перех.

1. Робити красивішим, привабливішим, приховуючи недоліки, вади і т. ін. Вилицювате обличчя [парубка] скрашувала привітна усмішка (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 17); Біля кирпатенького носа примостилося кілька цяток ластовиння, що не псували, а скрашували.. засмагле личко (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 15); Його сірі очі блищали, у їх світилася глибока думка; вона скрашала його оливкувате лице з широкими скулами, з гулястим носом, з широким ротом (Мирний, IV, 1955, 18); Бідність [хатини] скрасили і вишиті рушники, і кетяги калини, і запашне сіно на покуті (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 173); Опалим листом, як линючим пір’ям, вона [осінь] лише намагатиметься скрасити невблаганне вмирання літа (Ле, Міжгір’я, 1953, 65); // Робити що-небудь не таким тяжким, безрадісним, неприємним. Вона [сестра Катря] скрашувала безрадісне дитинство Тараса, виховувала в ньому любов до природи (Літ. газ., 20. І 1961, 2); Одно тільки скрашало його життя невеселе: надія на краще, що жевріла в його серці (Коцюб., І, 1955, 104); Приїзд Степана набагато скрасив скучні дні молодої дівчини (Добр., Очак. розмир, 1965, 288).

2. Своєю наявністю, присутністю надавати кому-, чому-небудь красивого, привабливого вигляду. — Не мова, що нею розмовляє людина, скрашує її, а чистота і ясність душі (Кол., Терен.., 1959, 302); Господарка.. лагодила на столі квіти, що скрашали накритий до бенкету стіл (Досв., Вибр., 1959, 254); Росли там [у лузі] над водою старі дуби з березами; вони й місце скрашали, і холодок запорозьким братчикам давали (П. Куліш, Вибр., 1969, 137); // що, чим. Прибираючи чим-небудь, робити красивішим, привабливішим. Ти мені заповідав скрасити могилу твою В білий мармур і плющ і в криваві осіннії рожі (Л. Укр., І, 1951, 214); Мороз мережками скрасив усе віконце (Кост., І, 1967, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 312.