СКЛЕЮВАТИ

СКЛЕ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., СКЛЕ́ЇТИ, скле́ю, скле́їш, док., перех.

1. Скріплювати що-небудь за допомогою клею або чогось липкого, клейкого. З якою любов’ю він вистругував дощечки, склеював їх, натягував струни! (Донч., VI, 1959, 114); Вправно склеїв [хлопець] цигарку слиною (Сміл., Зустрічі, 1936, 27); // Примушувати злипатися; зліплювати. Клейкі виділення попелиць, попадаючи на волокно коробочок бавовнику під час розкривання їх, склеюють його (Захист рослин.., 1952, 66).

2. Виготовляти або відновлювати що-небудь розбите, розірване, розламане і т. ін., скріплюючи його частини чимсь липким, клейким. [Співець:] Зібрав я все, що тільки заціліло, зложив і склеїв, — арфа невеличка, та в ній нема і скіпки несвятої (Л. Укр., II, 1951, 154); Кораблика хлопчина склеїв І цілий день його пускав (Рильський, І, 1960, 180).

3. перен. Компонуючи, поєднуючи разом, утворювати одне логічно зв’язане ціле. Дивлячись крізь широке вікно лікарні на оскліле коло місяця, він почав повільно відновлювати в пам’яті і склеювати в одне уривки тих подій, які ціле літо бентежили його душу (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 6); Юзя писала листи ще зовсім по-дитячому, самими фактами, та й тих не вміла склеїти докупи (Л. Укр., III, 1952, 662); Графоманську писанину в літературному потоці іноді з першого погляду не помітиш: тих, хто вміє «писати», склеїти сякий-такий сюжет, заримувати певну сентенцію, чимало (Вітч., 6, 1968, 152).

4. перен. Відновлювати, налагоджувати, улаштовувати що-небудь. — Пусти мене, Саво! Не така річ кохання, щоб можна було його склеювати, коли воно зломилося (Собко, Стадіон, 1954, 328).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 282.

Склеювати, склеюю, єш, сов. в. склеїти, склею, їш, гл. Склеивать, склеить. Склеїв чорта з рогом. Ном. № 10443.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 137.