СЕРГА

СЕ́РГА, и, ж.

1. Прикраса у вигляді кільця, підвіска та ін., дужка якої просмикується в мочку вуха (в деяких народів — у носову перетинку). Був і дівчачий товар: стрічки, скиндячки, серги, баєві юпки, плахти, шиті рукава і хустки (Кв.-Осн., II, 1956, 13); У вухах одна серга з камінцем, друга з дірочкою (Мирний, IV, 1955, 122); В кузні чувся веселий передзвін молотків, козак із сергою у вусі щось лудив, інші гострили шаблі, чистили мушкети (Панч, Гомон. Україна, 1954, 250); * У порівн. На вузенькій шибці циганською сергою примеркав місяць (Тют., Вир, 1964, 223).

2. М’ясисті відростки під шиєю у півня й курки, а також у кіз та овець. Червоний півень,.. побачивши незнайомих людей, сердито затрусив сергами (Тют., Вир, 1964, 95).

3. техн. Пристрій (звичайно у вигляді кільця або напівкільця) для підвішування або з’єднання різних предметів. Передній кінець труби.. закріплюється на серзі сниці культиватора з допомогою кронштейна (Колг. Укр., 4, 1957, 21); На нових стовпах, на сергах ізоляторів та на мідних дротах осінь розвішала білі шовкові нитки (Чорн., Пісні.., 1958, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 129.

Серга, ги, ж. Серьга. Я тобі стьожок, серьог, намиста доброго нанесу. Рудч. Ск. II. 15.

2) Кольцо, прикрѣпляющее косу къ рукояткѣ. Ум. Сере́жка, сережечка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 114.