СВИТА

СВИ́ТА¹, и, ж. Старовинний довгополий верхній одяг, звичайно з домотканого грубого сукна. Добра свита, та не на мене шита (Укр.. присл.., 1955, 296); В дверях раз у раз з’являлись постаті чоловіків у довгих свитах та високих шапках (Коцюб., І, 1955, 20); Душно в хаті, а сиділи [селяни], хоч простоволосі, та в кожухах, у свитах (Головко, II, 1957, 71); // перен. Ознака приналежності до простих людей. По сім’ях не було ладу. Діти змагалися з батьками.. Кожне поривалося вихопитися з свити та вскочити в панське пальто. Думали не про те, щоб бути хазяїнами, а як би, щоб не бути простими (Гр., II, 1963, 324).

Сі́ра сви́та: а) свита, пошита з грубого сірого сукна; одяг убогих людей; б) (зневажл.) бідний селянин у дореволюційній Росії. — Нам треба з цієї сірої свити готувати і культурного хазяїна і справного вояку (Стельмах, І, 1962, 333).

СВИ́ТА², и, ж., рідко. Те саме, що по́чет 1, 2.— Віват! Віват! — Так кричали незліченні юрби святочно повбираних людей,.. коли цісар, у супроводі намісника і численної свити, над’їхав із Дрогобича (Фр., III, 1950, 190); Снаряд розірвався зовсім близько й вибуховою хвилею поклав на дно окопу генералів та їхню свиту (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 240); В числі перших наймачів з’явився в цей ранок на березі й Савка Гаркуша в супроводі своєї поріділої свити (Гончар, Таврія, 1952, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 76.

Свита, ти, ж.

1) Крестьянская верхняя Одежда изъ домашняго толстаго сукна, полукафтанье, родъ сермяги. Чуб. VII. 419. Гол. Од. 44. Кожухи, свити погубили. Котл. Ен.

2) — колова. Мужской полушубокъ нагольный бараній, безъ лацкановъ, гладкій, съ стоячимъ смушковымъ воротникомъ. Вас. 154. Ум. Свитка, свиточка. КС. 1893. V. 279, 283. Було в його два жупани, тепер нема й свитки. Грин. ІІІ. 201. У його свиточка — латка на латці. Рудч. Ск. II. 82.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 107.

сви́та (зменшені — сви́тка, сви́­точка) = свити́на — старовинний довгополий верхній одяг, звичай­но з домотканого грубого сукна; згадується вже в Печерському па­терику та Іпатіївському літопису; залежно від крою розрізняли сви́­ту до вусі́в і сви́ту до пасі́в; одяг перев. незаможного селянина, то­му символізує бідність: «На свиті латок стільки, як на селі хат», «В нього свита вітром підшита, моро­зом підбита»; див. ще кобеня́к. Доб­ра свита, та не на мене шита (при­казка); Було в нього два жупани, тепер нема й свитки (Б. Грінченко); Латану свитину з каліки зні­мають (Т. Шевченко); У його свиточка — латка на латці (казка); Берись, синку, за свою свитинку (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 527.