СВЕКРУХА

СВЕКРУ́ХА, и, ж. Мати чоловіка. Коло свекрухи Галя, як коло рідної матері, ходить; годить їй у всячині (Мирний, І, 1949, 359); Соромиться молода дружина свекрухи, своєї та дівера, що прийшли проводжати Тимка (Тют., Вир, 1964, 277); * У порівн. Хата чужая, як свекруха лихая (Укр.. присл.., 1963, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 68.

Свекруха, хи, ж. Свекровь. Чужа хата такая, як свекруха лихая. Мет. 120. Ум. Свекрівонька, свекро́вця, свекрушенька. Чуб. V. 725.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 105.

свекру́ха = свекру́хна = свекру́хня = свекру́шина (зневажливі — свекру́шисько, свекру́шище; пестливі або іронічні — свекрі́вонька, свекро́вця, свекру́шенька) — мати чоловіка; оскільки невістка йшла, як прави­ло, жити до свекрухи, це було по­в’язано для неї з певними трудно­щами, тому казали: «Навчай мене,моя мати, як свекрусі догоджати», «Свекрусі невістка не вгодила, бо свекруха невістку не злюбила»; народ наділяє свекруху різни­ми негативними характеристика­ми: «Свекруха — то в’їдлива муха», «У лихої свекрухи і ззаду очі»; час­то життя у свекрухи порівнюється з життям у рідної матері, у батька, протиставляється йому: «Рідна ма­ти і б’є, та не болить, а свекруха словами б’є гірше, ніж кулаками», «Як була я у батенька, то була чу­батенька, а як стала у свекрухи, то й мій чуб об’їли мухи»; психологію стосунків свекрухи з невісткою у родині добре описав Г. Квітка-Ос­нов’яненко в оповіданні «От тобі й скарб»: «Старша невістка, уносячи її [паску] в хату, йде і землі від ра­дощів під собою не чує, бо бачить, що як уздріла її свекруха, так і вид­но, що радесенька, і не грима на неї, і хоче б то всміхнутись, та здержується, щоб невістка не за­копилила губи, що вже вона все зна. От свекруха, огледівши це кругом, бачить, що нічого прить­мом сказати, та усе-таки, звісно, як свекруха, зирнула на старого, що лежав на полу, спочивав після трудів, та й каже: «Як я була ще дівкою та жила у дядини, то було як спечу паску, так отака!» Та й приміря рукою в аршин заввиш­ки»; про маленькі хитрощі свекру­хи у стосунках з невісткою та рід­ною дочкою там само: «Звісно, що мати їми [дочками] не так орудує, як невістками. На невістку скаже: «А внеси, доню, дрівець; а затопи, доню, піч; а перестав сюди, доню, жлукто…», та усе доню, та усе з ласкою. А на дочку так усе грима­ючи: «Чи довго тобі казати, щоб ти достала оттам борщ та пополудновала; чи ти, дурна, знаєш, що як типоснідала, то й досі нічого не їла?». Чужа хата такая, як свекруха ли­хая (пісня); Прибірайся, свекруши­но, прибірайся, молодої невісточки сподівайся (В. Милорадович); Я ж тобі, свекрухна, у порога не стояла, Щоб ти мене да без коровок брала (П. Чубинський); А я, молода, усе діло роблю, Усе дію роблю і свекрухні годю (пісня); Вари, вари, свекру­шище, вареники з сиром (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 525-526.