РУЙНУВАТИ

РУЙНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.

1. також без додатка. Ламаючи, розбиваючи і т. ін., розвалювати що-небудь. Тоді треба старе руйнувати, як є з чого нове будувати (Укр.. присл.., 1963, 262); У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком — За край світа зазирає (Шевч., І, 1963, 236); Кіннота ворога витоптувала посіви, руйнувала села й міста (Тич., III, 1957, 91); // Знищувати, перетворювати на руїни (про дію стихійного лиха, про війну і т. ін.). Не спинити зливи, що затоплює землю, клекоче бурчаками, руйнує греблі й все, що на дорозі… (Коцюб., І, 1955, 118); // Скасовувати, ліквідувати (державу, суспільний лад і т. ін.). Революція полягає в тому, що пролетаріат руйнує «апарат управління» і весь державний апарат, заміняючи його новим, який складається з озброєних робітників (Ленін, 33, 1973, 109); [Патрицій:] Боги, яка розпуста! Відпущеник штовхає свого пана… Те християнство стани всі руйнує (Л. Укр., II, 1951, 538); // Доводити до повного розорення, занепаду; розоряти. Цей [Версальський] мир цілком руйнував господарство Німеччини (Еллан, II, 1958, 227); // Порушувати цілість чого-небудь. Хмари, як хвилі, перекочувалися на небі, підпливали одна під одну, руйнували силуети верблюдів (Ю. Янов., II, 1958, 97); Організація діяла під самим носом ворога, час від часу руйнуючи шлях на Бахмач (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 75); Якщо є загроза загибелі зимуючих рослин від льодової кірки, треба руйнувати її котками, тракторами (Колг. Укр., 8, 1957, 20); // перен. Розладнувати або знищувати що-небудь. Можна ретельно дотримуватись канонічної форми, можна по-різному порушувати її, можна й зовсім руйнувати… (Рильський, IX, 1962, 206); В глибині неба, руйнуючи легкість ночі, неясним маревом вимережувалось павутиння не то хмарин, не то передсвітанку (Стельмах, І, 1962, 73); Страшне горе [війна], яке насувалося на всіх людей, забирало від неї сина і руйнувало його таке коротке, як сон, щастя (Тют., Вир, 1964, 277); // перен. Припиняти (дію, вияв і т. ін. чого-небудь), примушувати зникати. Її голос руйнував усякі сумніви і спонукав линути вперед (Досв., Вибр., 1959, 366); Ще пройде з десяток років, посивіє чоловік і зовсім буде схожий на доброго старого пасічника, а зараз йому добрість руйнує острах, що так і тіпається біля вусів, начеб і поночі біля них дзижчать бджоли (Стельмах, II, 1962, 146); // перен. Не давати здійснитися чому-небудь. Її [свободу] ти бережи, юначе! На Заході кубло звіряче розворушилося… Пильнуй! Всі плани ворогів руйнуй! (Тич., До молоді.., 1959, 13); Невблаганна рука лихої долі руйнувала його сподіванки і гнула голову й плечі людини ближче до землі (Стельмах, І, 1962, 207).

2. Спустошувати (перев. гнізда). — Гнізда руйнувати прийшли? — запитав садівник, пильно дивлячись на хлопців (Гончар, І, 1959, 119); // розм. Змушувати витрачатися, доводити до марнотратства. [Аецій Панса:] По правді, зятю, тебе вона уборами руйнує? (Л. Укр., II, 1951, 357).

3. Примушувати що-небудь розпадатися, змінювати будову, склад (про дію води, вітру, мікроорганізмів і т. ін.). Льодовик під час руху дуже руйнує гори (Фіз. геогр., 5, 1956, 117); Вода, проникаючи в розколини каменів і замерзаючи там, поступово збільшує ці розколини і руйнує камені (Фізика, II, 1957, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 898.

Руйнувати, ну́ю, єш, гл. Разрушать, разорять, истреблять, уничтожать. Згода дім будує, а незгода руйнує. Ном. № 3280. Тоді треба старе руйнувати, як є з чого нове будувати. Ном. № 13746. Руйнують твій народ поганці. К. Іов. 217. Тяжко важко заспіває, як Січ руйнували. Шевч. 8.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 85.