РОЗЧІПЛЮВАТИСЯ

РОЗЧІ́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і РОЗЧІПЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., РОЗЧЕПИ́ТИСЯ, чеплю́ся, че́пишся; мн. розче́пляться; док.

1. Роз’єднуватися, розтискатися (про що-небудь зчеплене, стиснуте). Побілілі від напруження пальці розчепилися. Два парабелуми брязнули на землю (Загреб., Європа 45, 1959, 52); // Роз’єднуючи зчеплені руки, відходити один від одного. Брати розчепилися [після бійки], важко дихаючи (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 74).

2. перен., розм. Переставати спілкуватися з тим, хто надокучає, заважає кому-небудь. «Хай йому, з ним тільки заговори, потім не розчепишся..» (Цюпа, Назустріч.., 1958, 387).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 862.

Розчіплюватися, лююся, єшся, сов. в. розчепи́тися, плю́ся, пишся, гл. Разцѣпляться, отцѣпляться, отцѣпиться. Як зачепиш його, то і до завтрього, як то кажуть, не розчепишся. О. 1862. І. 77.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 62.