РОЗХИТУВАТИСЯ

РОЗХИ́ТУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗХИТА́ТИСЯ, а́ється, док.

1. Ставати, робитися нестійким, неміцним у місцях з’єднань. Агрегати повинні бути по можливості легкі, міцні, щоб менше розхитувались, а отже, й зношувались (Знання.., 7, 1967, 2); Будівля була стара, кріплення трансмісії розхиталося (Бойч., Молодість, 1949, 282); Я підповз до Киселя і зубами послабив йому вузли на руках. Зовсім розплутати не пощастило, бо розхитались.. зуби (Мур., Бук. повість, 1959, 228); // перен. Ставати нестійким, несталим, змінюватися (про погляди, уявлення і т. ін.).

2. перен. Розладнуватися, занепадати (про лад, підвалини і т. ін.). У ході найбільшої в світі революції розхитувалися і валилися підвалини старої буржуазної культури (Вітч., 3, 1962, 206); Старий капіталістичний світ звузився, його позиції розхитуються, послаблюються гострою класовою боротьбою пролетаріату (Рад. літ-во, 11, 1966, 3); // Погіршуватися, ставати розладнаним, підірваним (про сили, здоров’я, нерви і т. ін.). [Дремлюга:] Біда, Петре Олександровичу, почав я здавати. Ледве себе стримую. Так нерви розхитались… і тиснення збільшилось… (Корн., II, 1955, 293).

3. Коливатися в різні боки; розгойдуватися. Івась, граючи, притупцьовував, Грицько розхитувався на всі боки (Мирний, IV, 1955, 24); Олекса ще стоїть в нерішучості, дивиться на кладку, яка все ще розхитується над водою (Мушк., Серце.., 1962, 203); [Суховій:] А верхів’я [дерев] ач як шумить і так розхиталось (Кроп., V, 1959, 348).

4. тільки недок. Пас. до розхи́тувати 1 — 3. Достиглі кущі [катрану] легко розхитуються вітром, відриваються біля основи і котяться степом, розсіваючи округлі горішкоподібні стручки (Наука.., 5, 1967, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 850.