РОЗТІСУВАТИ

РОЗТІ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗТЕСА́ТИ, ешу́, е́шеш, док., перех. Обтісуючи, обрубуючи і т. ін. стовбур дерева, виготовляти з нього тес. Проб’ється [весна] травою в полі, де ти сьогодні лежиш, Підніме спалену землю блискучий її леміш, Ти вивернеш першу скибу, замісиш перший заміс, І склитимеш вікна в школі, й на крокви розтешеш ліс (Перв., II, 1958, 16); // Вирубувати або розширювати отвір у чому-небудь (у дерев’яній стіні, у віконних прорізах і т. ін.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 826.