РОЗСОТУВАТИСЯ

РОЗСО́ТУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗСОТА́ТИСЯ, а́ється, док.

1. Розмотуватися, розкручуватися (про що-небудь змотане, намотане, заплутане). В Юри нічого не виходило: то погано розсотувався ремінь, то закручувалась петля, то ще що-небудь заважало (Багмут, Щасл. день.., 1959, 154); *Образно. І розсоталась вона [Конониха], як нитка з веретена: витягла перше одну руку, після другу, аж кісточки хруснули, після ноги витягла по одній, після чисто так угору підвелась, наче її хтось звів (Григ., Вибр., 1959, 326); // Втрачати зв’язок, розпускатися (про петлі у в’язанні, вив’язану річ і т. ін.); // Розсмикуватися на клоччя, волокна і т. ін. Це було жахливе почуття людини, що бачить, як линва, по якій вона проходить безодню, починає розсотуватися на кволі волокна (Собко, Граніт, 1938, 198).

2. перен., розм. Поступово розходитися, розсіюватися в різні боки, в різних напрямках (про скупчення кого-, чого-небудь). Потроху сторонні розсотуються з контори (Логв., Літа.., 1960, 14); Дорога від найближчого тилового села до переднього краю захрясла танками, тягачами, автомашинами. Поволі все це розсотувалося в узбічні гаї та улоговини (Гончар, III, 1959, 404); Люди, розсотавшись по селах, несли кобзареві слова далі, зогрівали їх теплом своїх душ (Рибак, Помилка.., 1956, 157); Пробка попереду розсоталася, шофер сів за руль, і машина рушила (Перв., Дикий мед, 1963, 295); // Поступово розсіюватися, рідшати (про хмари, дим, туман і т. ін.). Хмари проривалися і розсотувались, ставало світліше (Гур., Друзі.., 1959, 23); Дивились довго. В незміряній далині Площин розсотались останні клубки диму (Чумак, Черв. заспів, 1956, 153); // Зникати. Біль потроху почав розсотуватись по тілі, і вірилось, що бажання уже стає дійсністю (Стельмах, II, 1962, 183).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 813.