РОЗСКУБУВАТИ

РОЗСКУ́БУВАТИ, ую, уєш і РОЗСКУБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗСКУ́БТИ, бу́, бе́ш і РОЗСКУ́БАТИ, аю, аєш; мин. ч. розску́б, ла, ло і розску́бав, бала, ло; док., перех. Скубучи, розсмикувати, розділяти на волокна, пір’їни і т. ін.; щипаючи, роздрібнювати. ІІосадив [директор] Антона.. розскубувать руками випрані й висушені руна вовни (Н.-Лев., V, 1966, 430); Пуху в ній [подушечці], правда, ще багато; якби розскубти та розбити, і на велику б стало (Мирний, IV, 1955, 297); // Розкуйовджувати (волосся).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 809.