РОЗПИХАТИ

РОЗПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗІПХА́ТИ, а́ю, а́єш і РОЗІПХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Штовхаючи, відпихаючи в різні боки, примушувати натовп розійтися, розступитися, звільнити якесь місце, прохід і т. ін.; розштовхувати. — Розходьтеся! Розходьтеся! — десь не взялися поліцейські і почали розпихати людей (Мирний, III, 1954, 287); Настя прожогом вдирається в натовп, розпихає обважнілих, розпарених бабів (Речм., Весн. грози, 1961, 106); Боярин насилу розіпхав гурт, щоб серед хати поставити молодих до першої кадрилі (Н.-Лев., І, 1956, 145); // Відсувати, відпихати що-небудь у різні боки, сторони, розширюючи або звільняючи якийсь простір; розсувати. Товчуся по хаті, як джміль у вікно, і чую потребу переставити меблі,.. розіпхать стіни, або і зовсім їх завалити… (Коцюб., II, 1955, 410); Сержант стояв, розіпнутий в рамі дверей, мовби хотів дужими руками розіпхнути стіни вагона (Загреб., Шепіт, 1966, 38).

2. розм. Поспіхом засовувати, запихати що-небудь у різні місця. Яремченко розпихав по кишенях гранати, перевірив у пістолеті заряд (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 237); // перев. док., перен. Влаштувати, пристроїти кого-небудь у різних місцях. В наймити дітей.. розіпхав, Ну, а сам сюди з небогою у Бори́слав ся попхав (Фр., XIII, 1954, 98); За зиму хліб поїмо, та й знов повесні — куди б хоч за харч дітей розіпхати (Головко, II, 1957, 15).

3. безос., розм. Ставати надмірно гладким, товстим. — Доброго здоров’я, синку, — одказує баба.., придивляючись до покупця, — чи не старого Каленика пагонець? Бач, як тебе розіпхало… (Ю. Янов., II, 1954, 187).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 764.