РОЗПИВАТИ

РОЗПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПИ́ТИ, зіп’ю́, зіп’є́ш; мин. ч. розпи́в, пи́ла, ло́; док., розм.

1. перех. Пити, випивати разом з ким-небудь (перев. спиртні напої). Щоб скоріше позбутися Ханенка, Бараболя розпив з ним горілку, а потім, мало не в спину, випровадив його (Стельмах, II, 1962, 358); // Випивати з ким-небудь з якоїсь нагоди певну кількість спиртного. — У Семена — чудовий син, а в тебе— три дочки, одна краща за іншу, а якась же напевно і літами підійде,— баклагу розіп’ємо зараз і — точка (Головко, І, 1957, 279); Нашу дружбу ми покропили в ресторані «Говерла», розпивши пляшку білого «Столового» (Томч., Готель.., 1960, 8).

Розпива́ти (розпи́ти) могори́ч — пити спиртні напої з якоїсь нагоди, перев. з приводу успішного завершення якоїсь справи. До дідька заробітки!..Що, смішно? Ну й смійтеся!.. Розпивайте могоричі, а з нього досить (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 4).

2. перех. і неперех. Проводити час у товаристві з кимсь за питтям чого-небудь. Ввечері Христя удвох з Книшем уже розпивали чаї (Мирний, III, 1954, 381);— Вам подати до ліжка? — спитала я..— Ні, ми розіп’ємо за столом,— заперечив він.— Це дуже приємно: сидіти удвох за чаєм (Гур., Осок. друзі, 1946, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 760.