РОЗМИШЛЯТИ

РОЗМИШЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко РОЗМИ́СЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док.

1. Вдаватися до роздумів про що-небудь, обдумувати щось; роздумувати. Розмишляти Горовицю не було коли: телефон дзвонив і дзвонив (Смолич, Мир.., 1958, 541); По хвилині, розмислюючи, давав [Вишневецький] накази: — Вам, пане осавуле, з міліцією йти в обхід у напрямі на Чуднів (Ле, Наливайко, 1957, 55); Думками своїми розмисливши добре, Серцем жахнувсь Телемах, у гостеві бога пізнавши (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 37); // перев. док. Прийти до якогось висновку після деяких роздумів. По добрій праці, — розмислив Храпко, — можна й відпочити (Вовчок, VI, 1956, 277); — Я волів би, проте,— розмислив Коломієць,— наперед трохи порадитися з місіс Ліліан (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 428).

2. тільки недок., рідко. Розуміти що-небудь, розбиратися, бути обізнаним у чомусь. Хазяїн, річ таку почувши (А по-цапиному він дещо розмишляв), Йому дзвінок на шию намотав (Греб., І, 1957, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 741.

Розмишляти, ля́ю, єш, сов. в. розми́слити, слю, лиш, гл.

1) Размышлять, размыслить. Чуб. V. 302. Зачав Адам розмишлять: як би нам хліба достати. Чуб. І. 147.

2) Понимать, понять, смыслить. Так навіженний цап на ввесь окіл гукав. Хазяїн річ таку почувши, а по цапиному він дещо розмишляв…. Греб. 361.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 51.