РОЗМИКАТИСЯ

РОЗМИКА́ТИСЯ, а́ється, нєдок., РОЗІМКНУ́ТИСЯ, не́ться, док. Роз’єднуватися, переставати бути зімкнутим, стуленим, з’єднаним. З останніх сил натужиться хлопець, уже пальці аж розмикаються — ось-ось випустить чересло (Головко, II, 1957, 391); Стиснуті кулачки поступово розмикалися (Гончар, III, 1959, 368); Вона звернулася до Орядина і попросила його защіпнути їй бранзолетку на правій руці, котра в тій хвилині розімкнулася (Коб., І, 1956, 318); Губи її здригнулись і розімкнулись (Коз., Вибр., 1947, 26); // Відходячи одне від одного, збільшувати інтервал, відстань між собою. Із-за рогу вийшла колона, як видно, робітники депо.. «Невже не розімкнуться, щоб пропустити!» майнула думка у Щупака (Головко, II, 1957, 625); Ще раз глянув офіцер на годинник і махнув рукою. Солдати розімкнулись (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 9).

◊ Уста́ не розмика́ються чиї, у кого — хто-небудь мовчить, не висловлює своїх думок.— Оце! я щиру правду говорю. Може, ні? Ану забожись! Бач, і уста твої не розмикаються! (Вовчок, І, 1955, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 740.

Розмикатися, каюся, єшся, сов. в. розімкну́тися, ну́ся, нешся, гл. Размыкаться, разомкнуться, раскрыться. Уста твої не розмикаються. МВ. 1.87.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 51.