РОЗЛОГИЙ

РОЗЛО́ГИЙ, а, е.

1. Який розкинувся на великій площі, обіймає великий простір. Росте-зростає, як рута зелена, буйна пшениця й хвилюється на вітрі молодим колосом по розлогому полю … (Коцюб., І, 1955, 106); За Дніпром, повиті сизою ранковою димкою, мріли розлогі українські степи (Жур., До них іде.., 1952, 149); // Великий, просторий. На розлогому возі в Оленчука лежать двоє: матрос з розтрощеним плечем, другий — зовсім хлопчик (Гончар, II, 1959, 121).

2. Який має широко розкинуте гілля (про дерева, кущі і т. ін.); крислатий, гіллястий. Високі і розлогі старі дуби стояли нерухомо (Мак., Вибр., 1956, 565); Я покинув хату любки І ступаю тихо вниз Серед сутінку нічного У густий, розлогий ліс (Крим., Вибр., 1965, 67); // Який буйно розрісся, широко розкинувся в боки (про гілля, листя). Яблуня пригадала їй любу розмову з милим і ті щасливі хвилі життя, що перейшли тут, під цим розлогим гіллям (Коцюб., І, 1955, 52); Полудневий вітер налітав з поля, розгойдував старе розлоге гілля (Шиян, Вибр., 1947, 6); // Який широко розходиться в боки. Посідали [діти] коло волів і милувались розлогими велетенськими рогами цієї розумної, з добрими і трошки сумними очима, худоби (Іщук, Вербівчани, 1961, 130); // перен. Міцної будови тіла; кремезний. Петро добирав собі підручних таких самих, як і він, високих, розлогих у плечах, крутогрудих (Загреб., Спека, 1961, 66).

3. перен. Який звучить вільно, рівно, невимушено. Ідучи мимо вікон, завів [Кирило] козацьку пісню повним да розлогим голосом (П. Куліш, Вибр., 1969, 135); Пісня розлога Сум навіва (Граб., І, 1959, 73); // Який розноситься на далеку відстань. Верхами сосон шум іде розлогий (Зеров, Вибр., 1966, 55); Вдарив грім. Він був такий дужий, що камінь затремтів і ящірка зникла з нього раніше, ніж затихла на урвищах розлога луна (Донч., II, 1956, 288); // Плавний, повільний, без різких переходів і змін. У «Лісовій пісні» .. Леся Українка досягла вершин поетичної майстерності. Вона використовує найрізноманітніші ритми — від плавного, розлогого, що відповідає характеру розповіді, до прискореного (Іст. укр. літ., І, 1954, 670).

4. Який, поступово знижуючись, не має крутих схилів (про рельєф місцевості); пологий. — От там на розлогій долині, нанизу, коло Либеді, й моя господа (Н.-Лев., IV, 1956, 307); Сніжинки, наче самоцвіти, Горять в розлогому яру, І пряжу тчуть пухнасті віти, І клен стріляє у бору (Стельмах, V, 1963, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 728.

Розлогий, а, е.

1) Просторный, широкій. Од Дударів до Чернишів дорога розлога. Чуб. V. 199.

2) О рвѣ, рѣкѣ: съ отлогими берегами.

3) Раскидистый (о деревьяхъ).

4) О рогахъ: расходящійся въ разныя стороны. Рудч. Чп. 255.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 48.