РОЗЖИВАТИСЯ

РОЗЖИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗЖИ́ТИСЯ, живу́ся, живе́шся, док.

1. неперех. Обзаводитися господарством, наживати достатки; багатіти. — Помаленьку, бог поможе, розживатимемось (Кв.-Осн., II, 1956, 258); Ми розжились, Дві світлиці мали (Рудан., Тр., 1959, 157); Ще за столипінщини поселився там перший хуторянин Силентій Кобза. Розжився, розбагатів (Тют., Вир, 1964, 173); Дядько божиться, що зараз у нього немає гречки, але він розживеться і продналог виконає… (Чаб., Катюша, 1960, 13); // на чому, з чого. Багатіти за рахунок чого-небудь. Аби їй Коцюбенко.. постеріг тайну, як можна розжитись на писарській службі (Н.-Лев., IV, 1956, 56); Хазяїн із тих розбитних гуляй-пільських хурщиків, що розжилися до революції на торгівлі хлібом (Гончар, II, 1959, 332).

2. перех. і без додатка. Роздобувати, придбавати шляхом купівлі, позички і т. ін. Де гвинтом іржавим розживався [Матвій],.. де старе магнето здобував (Перв., II, 1958, 194); Я згодом змирився, що розживуся на галіфе, коли матиму в руках своє ремесло і копійку (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 155); — У них [куркулів] шкуратка на латку не розживешся (Тют., Вир, 1964, 100); Марина Хомівна розжилася на бинти й вату, випросила у охоронців (Хижняк, Тамара, 1959, 155).

3. неперех. Жити де-небудь довго, довше, ніж годиться. Розжилися [цигани] тут, мов дома. Недалеко них горів огонь (Коб., І, 1956, 471).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 679.

Розживатися, ва́юся, єшся, сов. в. розжи́тися, живу́ся, ве́шся, гл.

1) Жить хорошо, хорошей жизнью. Живи, живи, дівко, з парубком, живи, розживайся. Чуб. V. 284. Узяв милий свою милу у світлочку: «отут тобі, мила, розживаться». Чуб. V. 762.

2) Разживаться, разжиться, дѣлаться, сдѣлаться зажиточнымъ. Як стали жити, розживатися, стала родина признаватися. Мет. 246.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 44.