РОЗЖЕВРЮВАТИ

РОЗЖЕ́ВРЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЖЕ́ВРИТИ, рю, риш, док., перех.

1. поет. Примушувати спалахувати, горіти або яскраво світити. Рож не оживиш зів’ялих, не розжевриш згаслих зір (У. Кравч., Вибр., 1958, 65).

2. Викликати у кого-небудь рум’янець.

3. перен. Приводити кого-небудь до стану збудження, схвильованості. — Я бачив, що якоїсь іскри треба, Щоб душі їх розжеврить, запалить (Фр., XII, 1953, 362); // Пробуджувати, підсилювати яке-небудь почуття, настрій, бажання і т. ін. Стріча розбуркала в йому спомини давнього щастя, розжеврила вгамоване кохання (Коцюб., І, 1955, 26); *Образно. Пісні, які Остап Вересай співав народу, робили свою корисну справу — збуджували свідомість мас, розжеврювали іскри протесту (Тич., III, 1957, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 678.