РОЗГУЛЮВАТИСЯ

РОЗГУ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., РОЗГУЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, док., розм.

1. Гуляючи, відпочивати, відволікатися від буденних справ, переживань і т. ін. Кожен раз, тілько Галя розгуляється — доноситься до неї викрик братів і на який час переб’є гулянку, затривожить Галю (Мирний, IV, 1955, 100); Страх мені хочеться розвернутись, розім’ятись, розгулятись! (Н.-Лев., І, 1956, 180).

2. Відганяти від себе сон. — Розгулявся! — сердиться нещиро Мати, нахилившись до малого (Рильський, III, 1961, 319); Після вечері діти так розгулялися зі мною, що довго не хотіли лягати спати (Сміл., Сашко, 1957, 148).

3. Починати діяти, повністю проявляючи себе у чомусь. До Хіврі сікався [Солопій], за макогін хватався; І не на жарт-таки, сердега, розгулявся (Г.-Арт., Байки.., 1958, 61); Новгородська вольниця розгулялася — на площах і вулицях городяни браталися з галичанами (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 196); У клубі охочим до танців було де розгулятися (Чорн., Потік.., 1956, 32); Натурою ми степовики, нам треба, щоб було де конем розгулятись (Гончар, II, 1959, 119); // перен. Виходити з нормального стану (про нерви). — У мене починають розгулюватись нерви, — бурмоче він (Собко, Любов, 1935, 79); // перен. Проявляти себе з новою силою (про хворобу). — А тут ще й радикуліт розгулявся — давня халепа. Стояти несила (Баш, Надія, 1960, 63); Він не опромінений. Це показало обстеження, — гіпертонія розгулялася та й усе (Гончар, Тронка, 1963, 214); // Досягати у виявленні великої сили, інтенсивності (про явища природи). Вітер розгулювався, збиралося на дощ (Гончар, III, 1959, 377); Одного дня розгулялася велика хуртовина, занесло снігом усі дороги (Минко, Моя Минківка, 1962, 82); Навколо розкинулась, розгулялась зелена весна (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 838); — Красота! Розгулявся наш старий [Дніпро]! (Коцюба, Нові береги, 1959, 376); Землю дощ весняний хльоска, Розгулялися струмки (Ющ., Люди.., 1959, 155); // безос., рідко. Вигодинюватися (про погоду). Ось розгулялося, і Сонце з хмари блись (Греб., І, 1957, 60).

◊ Ні́де розгуля́тися о́ку де — де-небудь дуже тісно. На вулиці ніде було розгулятися оку. Погляд упирався в протилежні будинки, такі самі, як і той, що в ньому мешкав Кукулик (Загреб., День.., 1964, 13).

4. тільки док. Поринути в нестримні веселощі. Ой як хлопець розгулявся, то хлопцеві грайте (Коломийки, 1969, 363); Увечері, коли вони розгулялися до того градуса, що їм треба, я зайшов до кухні і став дивитися в розчинені двері в їдальню, де вони сиділи за круглим столом (Мик., Кадильниця, 1959, 52).

5. Поширюватися на далеку відстань. На тисячі верст розгулялася слава про ту Ліду Скворцову і подруг її (Нагн., Пісня.., 1949, 10); Косарки, мов клекіт лелеки, перегук розгулявся по степу (Гонч., Вибр., 1959, 24).

6. рідко. Зникати під впливом чого-небудь (про сон). Галин сон розгулювавсь, і мислоньки починали блукати і роїтися коло всього доброго (Вовчок, І, 1955, 314).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 660.