РОЗГОВОРЮВАТИ

РОЗГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш і рідко РОЗГОВОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док., розм.

1. перех. Розважати розмовою. Зінька від неї не одходить, то услуговує, то розговорює (Мирний, IV, 1955, 65); Стала [Катря] заспокоювати сердешну, розговоряти, що слізьми горя не виплачеш (Головко, II, 1957, 373); Зітхнула Настя важко, обтерла сльози дрібні та й каже: — Сядьте ближченько, мамо! Погомоніть, тіточко, розговоріть мене (Вовчок, І, 1955, 264); Попала дівчина в задуму, і не годен був Дмитро її з того розговорити (Хотк., II, 1966, 83).

2. тільки недок., неперех., рідко. Те саме, що розмовля́ти. Сяде [Олексій] на колоді з ким з приятелів та й розговорюють (Кв.-Осн., II, 1956, 316); Не став з ним і розговорювать, і без його гірко на душі (Стор., І, 1957, 121).

3. перех., рідко. Відговорювати, відмовляти від чого-небудь. Вона знає вже цю неспокійну душу [чоловіка]… Говорити, розговорювати, впливати — даремна річ (Хотк., Довбуш, 1965, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 651.

Розговорювати, рюю, єш, сов. в. розговори́ти, рю́, риш, гл.

1) Разговаривать, поговорить. Бороню на себе дивитись, розговорювати і баляси точити. Котл. МЧ. Ні з ким об вірі християнській розговорити. АД. І. 213.

2) Развлекать, развлечь разговоромъ. Христя і рада тому мовчанню: ніщо їй не заборонює думати про себе, ніщо її не розговорює. Мир. Пов. II. 84. Так то я вже радію, як розговорю його, розважу. МВ. (О. 1862. III. 69). Поговоріть, тіточко, розговоріть мене. МВ. ІІ. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 39.