РОЗБУРКУВАТИ

РОЗБУ́РКУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБУ́РКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.

1. Те саме, що розбу́джувати 1. Він спробував розбуркати Лаврентьєва, але той тільки бурмотів щось невиразне і знов починав хропти на всі голоси (Тулуб, В степу.., 1964, 172); Село вже спало. Але розбуркали його веселою піснею хлопці й дівчата (Цюпа, Назустріч.., 1958, 164).

2. перен. Виводити кого-небудь із стану замріяності, заціпеніння і т. ін. — Орест! Що замріявся? — розбуркує його соковитий баритон, і Орест бачить на роздоріжжі Вілліса (Досв., Вибр., 1959, 377); Стоять вони, неначе скаменіли,.. ні біганина прислужників,.. ніщо їх і трохи не чіпає, ніщо не розбурка від тієї глибокої задуми, — як кам’яні!.. (Мирний, III, 1954, 262); У-гу.. — покотилася дзвінка луна. Вона ніби розбуркала хлопця від остовпіння (Донч., II, 1956, 41).

3. перен. Пробуджувати, спонукати до дії, змушувати бути діяльним, активним. Автор [О. Вишня] — за те, щоб розбуркати бідняцьке село, підняти його до нового життя (Рад. літ-во, 5, 1967, 105); // Викликати у кого-небудь нервове збудження, хвилювання. Згадка про цю давню подію [хотинське повстання] розбуркала не тільки білобрового (Петльов., Хотинці, 1949, 32); Розповідь Сахно цілком опанувала увагу слухачів.. Проте розхвилювалася і сама розповідачка. Розповідь відтворила їй недавно минулі події, розбуркала й розпалила (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 168); // Викликати, пробуджувати у кого-небудь почуття, спогади, думки і т. ін. Він слухає… До свого горя приливає ще людське; троюдить своє гаряче серце; розбуркує старі думки… (Мирний, І, 1949, 394); Такі спогади розбуркав [Саїд Алі] сам у собі. Нехай тямиться це все (Ле, Міжгір’я, 1953, 94); Від’їзд Надії в Свердловськ, саме туди, де перебував Лебідь, розбуркав у ревнивої Лариси давню тривогу (Баш, На.. дорозі, 1967, 226); // Збуджувати, пожвавлювати кого-, що-небудь. Щоб розбуркать свої слабкі нерви, вона впускала собі морфій в ліве плече (Н.-Лев., IV, 1956, 229); Гульня розв’язала язики, розбуркала зомлілі, пригнічені душі (Мирний, І, 1949, 300); [Медзеря:] Та по чарці годиться, такий вже закон. [Канупір:] Аякже! Опріч того, горілка зараз розбурка балачку, так вона й поллється, як мед (Кроп., II, 1958, 137); // Порушувати що-небудь (тишу, застій і т. ін.). Іноді по хаті пронесеться глибоке зітхання.. або випаде починок з рук Мотрі, глухо вдариться об піл і розбуркає тишу сумну (Мирний, І, 1949, 407).

4. рідко. Тривожити, роздратовувати кого-небудь. Розбуркали лева, — тремтіть, вороги! (Стар., Поет. тв., 1958, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 618.

Розбуркувати, кую, єш, сов. в. розбуркати, каю, єш, гл. Пробуждать, разбудить, разгонять, разогнать сонъ. Гук і галас розбуркали його. Стор. МПр. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 33.