РОДИМИЙ

РОДИ́МИЙ, а, е, розм. 1. Який має від народження якісь здібності, нахил до чого-небудь; природжений. На ярмарку ходило вже кілька версій вчорашньої події — Параскіца фігурувала як родима відьма (Коцюб., І, 1955, 269); Кругом загоготіло: — Це родимий літун! Вона й дівкою була угара! (Вас., II, 1959, 250).

2. Який має пряму кровну спорідненість, безпосередній кровний зв’язок з ким-небудь; рідний (у 1 знач.). Тепер мені щиро скажи і повідай одверто: Справді сином родимим доводишся ти Одіссею? (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 34); Розкидані по нетрях несходимих, На чужині в тяжкій самотині — Вони болять лиш за братів родимих, Вони скорблять по рідній стороні (Стар., Вибр., 1959, 19).

3. Те саме, що рі́дний 4. Скоро Ростоки. Маріка лагодиться вже злізати, бо то її родиме село (Хотк., II, 1966, 402).,

Роди́ма краї́на (сторона́); Роди́мий край — те саме, що Рі́дна (моя́, своя́ і т. ін.) краї́на (див. краї́на). Захвилювалися [переселенці], загомоніли: — Ось вона, родима сторона!.. (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 12); Їхав милий край Дунаю, Та до родимого краю (Чуб., V, 1874, 378).

4. Який належить кому-небудь від народження; власний. Дружно зійшли наші бурячки.. Спитайте кожен корінчик, він мав від мене ласку. Аж мені родима шкіра на колінах пооблазила, мусила пошити наколінники з полотна (Гончар, І, 1954, 493); * Образно. Хіба я не крапля мала, Що світ необмежний одбила, — Лиш грунту свого не знайшла, Лиш крила родимі згубила! (Рильський, І, 1960, 145).

◊ Роди́ма пля́ма (ця́точка): а) те саме, що ро́димка. Варвара придивилася, то була велика родима пляма, яку називають мушкою (Перв., Дикий мед, 1963, 18); Тільки тепер я помітив, що родима цяточка, яка була в цієї жінки вчора на лівій щоці, сьогодні опинилась на правій (Сміл., Сашко, 1957, 49); б) (чого) недоліки, що є пережитком чого-небудь. [Овчаренко:] При комунізмі людина не буде мати на собі родимих плям капіталізму, які так калічили індивід (Корн., II, 1955, 321).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 593.

Родимий, а, е.

1) Врожденный, природный. Гірша відьма вчена, ніж родима. Ном. № 235. Що б, пане, ваші оці очі (окуляри) Бог на світі подержав, а родимі щоб повилазили. Ном. № 890, стр. 283.

2) Свой, родившійся гдѣ, уроженецъ. Я тут чоловік родимий. Харьк. г. Він наш чоловік родимий. Камен. у.

3) Родимый, родной. Їхав милий край Дунаю та до родимого краю. Чуб. V. 378.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 28.