ПІДМОВА

ПІДМО́ВА, и, ж. Дія за знач. підмо́#вити. — Я була би стратила хліб, коли б була зважилася супротивитися підмові (Март., Тв., 1954, 448); Ганджа давно вже надумав податись на Січ і тому залюбки пристав на підмову Хмельницького (Панч, Гомон. Україна, 1954, 210).

◊ Піддава́тися (підда́тися, дава́тися, да́тися і т. ін.) на підмо́ву кому — погоджуватися на що-небудь, роблячи поступки кому-небудь. [Лицар:] Мені темниця очі засліпила, мені неволя розум потьмарила, що я тобі піддався на підмову, що я забув те мудре, віще слово (Л. Укр., II, 1951, 198); Він переходив від купи до купи людей, просив і закликав, щоби пошанували самі себе, щоби показали, що вони люди,.. щоби не давалися на підмову, не зводилися обіцянками, не запродували своїх голосів (Кобр., Вибр., 1954, 63); Козаченько конем грає, Він дівчину підмовляє: «Дайся, дівча, на підмову Козакові молодому!» (Укр.. лір. пісні, 1958, 360).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 457.

Підмова, ви, ж. Подговоръ, наущеніе, подстрекательство. Ти, дівчино, ти подобна, не здавайся на підмову, будеш добра. Чуб. V. 355. До підмови, на підмо́ву датися. Поддаться, уступить подговору, наущенію, позволить себя подговорить. Дяк неборак на підмову дався. Чуб. V. 1080. Дайся, дівча, мені на підмову, виведу тя з гаю на дорогу. Гол. І. 107. Ум. Підмовонька, підмо́вочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 172.