ПІДЛІТАТИ

ПІДЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДЛЕТІ́ТИ, ечу́, ети́ш, док.

1. Летячи, наближатися до кого-, чого-небудь, потрапляти кудись. Ворона з ланцюжком спускалася недалеко землі, а потім підлетіла вже без ланцюжка (Фр., IV, 1950, 75); От підлетів горобчик до нього [бузька] та й каже несміло: — Пане, навчіть мене розуму (Л. Укр., III, 1952, 481); Подобалось мені тільки те, як на Яві влаштовано аеродром. Коли підлітаєш, сонце вже сяде за Суматру. На крилах червоніє пурпур неба (Ю. Янов., II, 1958, 65).

2. перен., розм. Швидко підходити, підбігати до кого-, чого-небудь. Після кожного «вальчика» [вальсу] Зоня так зграбно підлітала до бабуні, щоб поцілувати її в плече (Л. Укр., III, 1952, 648); Та на цю хвилину саме підлітає вістовий, і гребе під ним ногами, і не встоїть вороний… (Голов., Поезії, 1955, 29); // Швидко під’їжджати до кого-, чого-небудь. До колгоспного току мчить автомашина, підлітає до наповнених зерном мішків і зупиняється (Цюпа, Назустріч.., 1958, 371); Катер підлетів до Графської пристані і розвернувся (Кучер, Прощай.., 1957, 5).

3. перев. у сполуч. із сл. вгору, догори, високо і т. ін. Підійматися вгору на крилах, злітати або летіти трохи, невелику відстань. Раптом один з хлоп’ят гукнув: — Хлопці, перепелятко впіймав! Вже трохи й підлітає (Коп., Подарунок, 1956, 62); Барвисті метелики витанцьовували, то підлітаючи вгору, то припадаючи до землі (Кочура, Родина.., 1962, 72); Колись-то Лебідь, Рак та Щука Приставить хуру узялись.. А й невелика, бачся, штука, — Так Лебідь рветься підлетіть, Рак упирається, а Щука тягне в воду (Гл., Вибр., 1951, 10); Орел змахнув ще сильніше широкими крилами і підлетів ще вище (Ів., Вел. очі, 1956, 70); Перепели так понаїдалися, що вже й не підлетять (Рад. Укр., 5.IX 1961, 3); // Підійматися вгору під дією якої-небудь сили, поштовху знизу. Рудий вовняний м’яч підлітав угору, а малеча, мов заведена, то бігла до нього, то розбігалася (Стельмах, І, 1962, 468); Підлітає земля за розривами мін (Голов., Близьке.., 1948, 18); // Підстрибувати вгору від поштовхів, струсів (звичайно під час їзди або якогось переміщення). Клим не міг відчепитися від свого напарника, який обняв дерев’яну шию коня.., то підлітаючи високо вгору, то падаючи вниз (Грим., Кавалер.., 1955, 222).

4. У процесі пересування час від часу летіти (про птахів). Дрозд то підбігає, то підлітає, а все далі та далі, а баба все за ним та за ним (Фр., IV, 1950, 60); Врешті удуд прилетів, Шкутильгає, підлітає (Л. Укр., IV, 1954, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 451.

Підлітати, та́ю, єш, сов. в. підлеті́ти, лечу́, ти́ш, гл.

1) Подлетать, подлетѣть. Підлетіла ластівонька до свого гнізда.

2) Подниматься, подняться въ воздухъ. Знявся орел і високо-високо вгору підлетів. До сонця а ні підійти, а ні підлетіти не можна. Ком. І. 18.

3) Пролетать, пролетѣть немного. Стали ловить ятлика; от-от піймають, а він і підлетить трошки. Грин. І. 146. Як тобі, да тетірко, по пожару да не кілко? Де пожар погорить, — крильцями підлечу; де травиця полягла, — ніжками підбіжу. Мет. 221.

4) Съ отрицаніемъ с. в.: быть не въ состояніи летѣть. Уже й не підлетить сокіл, знемігся, сів.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 170.