ПІДВОЛІКАТИ

ПІДВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДВОЛОКТИ́, очу́, о́чеш, рідко ПІДВОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, док., перех., розм. Підтягати, наближати до чого-небудь, волочачи. Ніг не [зду́жати] підволочи́ти (підволокти́) — не мати сил, щоб іти. — Озьми [візьми] мене за руку та веди, я швидко впаду. Ніг не підволочу (Кв.-Осн., II, 1956, 413); [Грицько:] Краще тому странному людові богодільню вибудувати. Інше так підоб’ється — не здужа ніг підволокти, — от би воно й одлежалося у тій богодільні (Мирний, V, 1955, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 411.

Підволікати, ка́ю, єш, сов. в. підволокти, лочу, че́ш, гл.

1) Подтаскивать, подтащить, подволочь.

2) Ніг не підволоче. Не въ состояніи идти.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 161.