ПУХ

ПУХ, у, ч.

1. Дрібне, ніжне пір’я на тілі птаха. Скрізь порозламувані скрині; одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана; пух із перин, наче сніг, летить по вітру (П. Куліш, Вибр., 1969, 175); Снігу, ой снігу якого!.. Наче тут паслися гуси уранці, Скублись, кричали І пух свій розкидали білий (Олесь, Вибр., 1958, 221); Ідеш, а на землі ніде ногою ступити: гнізда, яйця, голенькі пташата плутаються в траві, одні вже вбираються в пух, а ті лише вилуплюються (Гончар, Тронка, 1963, 31); * У порівн. Я як пійшла [пішла], як стала, як стала, дак і сапою, і граблями, і руками,.. да так зробила як пух ту землю!.. (Барв., Опов.., 1902, 428); Розлилась Рось.., то вигинаючи воду, наче шию лебедину, то розбиваючи її білими краплями в білій легкій, як пух, піні (Н.-Лев., І, 1956, 51); Осінь на землю тихенько спускається.. Пухом тумани із крил її падають, Стеляться в вільних степах (Рильський, І, 1960, 102); // Перина, подушка, ковдра, набита таким пір’ям. — Його там смачненько годували й напували і спати.. клали під одягала золототкані, на м’якенькому пуху (Вовчок, І, 1955, 307); // перен. Те, що легкістю, м’якістю схоже на таке пір’я (перев. про сніг, хмари). З черемх убрання лебедине Часами ронить срібний пух (Стар., Вибр., 1959, 5); Хай прилине зима і розвісить свій пух на холодних і голих деревах, — я любов’ю тебе обігрію, мій друг, моє горе і радість вишнева! (Сос., II, 1958, 129).

◊ Земля́ пу́хом див. земля́; Ні пу́ху, ні пера́ див. перо́; У (в) пух [і прах] — зовсім, остаточно. Така-то збірниця [зборище] валилась, Енея щоб побити в пух (Котл., І, 1952, 197); У (в) пух і прах розбива́ти (розби́ти) див. прах; У (в) пух і прах розно́сити (рознести́) див. прах.

2. Тонкі, короткі, м’які волоски на тілі тварин; підшерстя під довшою, товщою шерстю; ніжна, м’яка шерсть у деяких тварин. Розігнались [дами] на рулетку, але туди їх — не пустили!.. (дами були в хустках та ще й з «козиного пуху») (Л. Укр., V, 1956, 384); Марія Еммануїлівна поправила на плечах стареньку сіру хустку з козячого пуху (Хор., Місто.., 1962, 110); — Постій, постій, — повільно звівся за столом Гнат.. — Ти куди звертаєш? Та ти знаєш?.. — Ну, от що. Ти мене не лякай. Я не з заячого пуху (Тют., Вир, 1964, 98); // Тонке, коротке волосся на обличчі, шиї людини. Молоде лице його, оторочене русявим пухом, то хмуриться, то проясняється (Мирний, III, 1954, 150); — На верхній губі у нього був ніжний пух (Ю. Янов., II, 1958, 89); Дід Кияшко, маленький, круглолиций, весь обтиканий білим колючим пухом чоловічок, привітно глянув на мене (Збан., Єдина, 1959, 118).

3. Тонкі, ніжні волоски на насінні рослин, на поверхні стебла або листя. Часом очеретяний початок, зачеплений Соломією, лопався й обсипав її білим пухом, мов снігом. (Коцюб., І, 1955, 361); [В гурті:] — Сніг, сніг! — Який сніг, то, либонь, пух із дерева! (Вас., III, 1960, 487); Над Києвом літав тополиний пух. Він означав кінець райдужної пори цвітіння (Дмит., Розлука, 1957, 78); * У порівн. Я не дух собі, коханко, Я собі не дух, Щоб з землі тебе здмухнути, Мов із квітки пух! (Граб., І, 1959, 544); Торкнувся [Василенко] рукою до голови, посередині якої пухом кульбаби аж до маківки підкучерявлювалася смужка ранньої лисини (Стельмах, II, 1962, 94).

∆ Бавовня́ний пух — короткі, грубіші волокна, що залишаються на насінні бавовника після відділення основного волокна. Природний газ у поєднанні з такою сировиною, як бавовняний пух, дозволить випускати високоякісну целюлозу і продукти дальшої її переробки (Ком. Укр., 10, 1965, 49).

4. діал. Пухівка. Гірко й ніжно пахне пух зелений (Рильський, II, 1960, 214); * У порівн. За селом, на широкому полі, ледве піднімалась зелена, як пух, кукурудза (Н.-Лев., II, 1956, 223).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 406.

Пух, ху, м.

1) Пухъ.

2) Первые мелкіе волоски растительности на бородѣ. Борода тільки пухом поростала. Св. Л. 192.

3) Раст.: а) Eriophorum vaginatum L. ЗЮЗО. I. 12. б) — болотяний. Eriophorum latifolium Hoppe. ЗЮЗО. І. 122.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 502.