ПУСТКА

ПУ́СТКА, и, ж.

1. Спустілий будинок; житло, залишене мешканцями. Минули літа, а село Не перемінилось. Тілько пустка на край села Набік похилилась (Шевч., II, 1963, 15); Середина пустки. Лави. Стіл на трьох ногах. Піч наполовину розвалена (К.-Карий, II, 1960, 233); — Збудуємо з цієї хати-пустки клуб, а потім розкладемо тут наші експонати, гербарії, колекції (Мокр., Острів.., 1961, 23); * Образно. Хату — чорною марою, Серце — пусткою страшною, Трупом — брата із сестрою Залишили вороги (Рильський, II, 1960, 247); * У порівн. [Гапка:] Та невже ж Домаха і справді нас покинула? Як же чудно стало в хаті, неначе у пустці! (Кроп., II, 1958, 176).

Стоя́ти пу́сткою — бути пустим, безлюдним (про приміщення). В новій хаті жив Мороз із сім’єю, стара — стояла пусткою (Вас., II, 1959, 325); В сьомому класі не було нікого — клас стояв пусткою, потрощені парти, брудні голі стіни (Довж., І, 1958, 362).

2. Незаселена, необроблена ділянка землі; пустище. Ні квітів, ні дерев, ні огорожі… І серед пустки, наче на сторожі, Стоїть гробниця (Л. Укр., І, 1951, 71); Віднесли ми Владека на пустку, де вже чимало було нашого брата-емігранта закопано, і виріс між тих горбків ще один у голому полі (Мур., Бук. повість, 1959, 86); * У порівн. Листочки з вітриком, жартуючи, шептались: — ..Що б тут було без нас? Краса якая? — Бур’ян та осока; Була б долинонька, неначе пустка тая, А подивись, тепер вона яка! (Гл., Вибр., 1951, 83).

Лежа́ти пу́сткою — бути незаселеним, необробленим (про ділянку землі). Могла б [земля] ще сотні літ лежати пусткою, а так — засяє скоро вогнями, забуяє трудом (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 8).

3. Нічим не заповнений простір; безлюдне місце, безлюдна місцевість. Пустка така, що вітер по хаті гонить (Укр.. присл.., 1963, 22); Оглянувся [Калинович] довкола і, завваживши цілковиту пустку в кімнаті, перелякався ще дужче (Фр., VI, 1951, 326); За дверима лежала чорним-чорна ніч, там нічого не було видно — порожнеча, пустка (Скл., Святослав, 1959, 19); * Образно. Тут пустка, навкруги пустка. Є люди, але ані однісінької живої душі (Март., Тв., 1954, 460); // Стан запустіння, занепаду. Хоч не зруйнована — руїна ся будова, З усіх кутків тут пустка вигляда (Л. Укр., І, 1951, 71); Я завернув в наш дім… Яка у ньому пустка панувала! (Перв., Солд. пісні, 1946, 20); // перен. Стан душевної спустошеності; почуття самотності. Нудьга гнітить… Недуже серце скніє — Німа, холодна пустка у душі… (Вороний, Вибр., 1959, 98); Якась холодна пустка в серці. Наче гадина зла обвилась навколо нього (Шиян, Баланда, 1957, 250).

◊ Пу́сткою па́хне (ві́є, тя́гне, віддає́ і т. ін.), безос. — віє запустінням. Пахне пусткою в хаті (Укр.. присл.., 1963, 25); Простора хата у відьми, а якось пусткою оддає; і вікна чималі, а сумно (Стор., І, 1957, 90); В хаті віяло пусткою. Нетоплена кілька днів піч дихала холодом (Збан., Незабутнє, 1953, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 400.

Пустка, ки, ж.

1) Нежилой домъ, опустѣвшій домъ. Г. Барв. 249. У нашого Галагана вишивана хустка, буде в наших Озерянів не одная пустка. Н. п.

2) Участокъ земли, принадлежащій лицу, выбывшему изъ сельскаго общества. Козел. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 501.