ПРІСНИЙ

ПРІ́СНИЙ, а, е.

1. Позбавлений певного смаку через відсутність або незначний вміст солі. Внизу, під самою горою, Криниця прісної води (Граб., II, 1959, 245); І тополя, і потемніла од вологи на відсонні стріха, і прісний ніздрюватий сніг — все тонко дихає першим весняним пахіллям (Стельмах, І, 1962, 221); * Образно. На поле набігла тінь. Ділянка темніє. Дихнув вітерець прісним холодком (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 63); // Який містить у собі несолону воду. Хлорела — рослина прісних водойм — містить у два рази більше білків порівняно з пшеницею (Наука.., 3, 1961, 28); // Приготовлений без солі або без достатньої кількості солі (про страву). Спуск у шахту. Закинуті штреки, забої, І розмова про те, як в борні подолати біду. Скільки солі навкруг, як арктичні сніги, голубої! А гуцульське село їсть несолену, прісну бурду… А солотвинці вбогі вже десятки років безробітні (Забашта, Вибр., 1958, 232).

Прі́сний смак (при́смак) чого — смак, позбавлений будь-якої гостроти. Гарба зачіпалася за кущі, і Тимка оббризкувало холодним свіжим дощиком, так що навіть на губах осідав прісний смак роси (Тют., Вир, 1960, 89); В сухий настій васильків вплітався вогкий дух кінської м’яти і прісний недобрий присмак багновища (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 811).

2. Приготовлений без закваски, без дріжджів (про тісто або вироби з нього). Ополиста в’язальниця вславляла новий хліб.. — мука ясна, не пріла, на схід славна, тісто гарно бродить, і прісне славно міситься, біле, в’язке (Горд., Дівчина.., 1954, 227); Той хліб був білий, прісний, без ваги, Та й без смаку, а стисни у долоні, І він, мов квітка в передсмертнім сконі, Ні пахощів не мав, ні снаги (Мал., Звенигора, 1959, 225).

3. перен. Позбавлений інтересу, привабливості; нецікавий, нудний. Відтепер все стало ясно. Не треба! Не треба ні тої плебанії, ні тих слуг не треба, ні оповідань баби Гафійки, ні прісних пестощів старої їмості [попаді] (Хотк., II, 1966, 123); Прісна й пісна наступила пора (Воскр., З перцем!, 1957, 361).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 109.

Прісний 2, а, е.

1) Прѣсный.

2) Въ сказкахъ: чужой, посторонній. Царь… сховався під ліжко. Прилітає змій, ввійшов в палац: «Фе, фе! прісна кість смердить!» — Та де там тобі, — каже панна, — тут прісна кість узялась? Сюди прісного чоловіка і ворон кости не занесе. Чуб. II. 209.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 455.