ПРОСТОТА

ПРОСТО́ТА, и, ж., заст.

1. Простий народ. — Як мені піти проти закону і порядку, від бога даного, і у ваш рід благородний віддати свою дитину, рожденую [народжену] од простоти і мужичества [мужицтва]? (Кв.-Осн., II, 1956, 344); Щонеділі, щосвята, а часом і серед будня, щоб не одстати од вельможного сусіди, бенкетує тут [у шинку] п’яне море темної простоти… (Мирний, І, 1949, 415).

2. Наївна, простодушна людина. — Ха, ха, ха! — зареготався Ясь. — Управитель з макітрами! Ха, ха, ха! Ой, простото, простото! Ой, господине моя дорога! (Н.-Лев., І, 1956, 159); Прискорюючи ходу, Бараболя оминув криницю зі свіжим журавлем, не в силі збагнути, чому не зміг одурити оцю простоту. Хоча не така вона [Мар’яна] вже й проста, як здавалось йому (Стельмах, II, 1962, 294).

ПРОСТОТА́, и, ж.

1. Якість і властивість за знач. про́сти́й 2-4. В голові у нього, мов блискавка, промайнула нова думка. Думка та вразила його незвичайною простотою (Коцюб., І, 1955, 35); — Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності (Фр., IV, 1950, 134); В залі, що чарувала простотою свого.. убранства, були вже деякі гості (Ільч., Серце жде, 1939, 181); Я був зачарований культурністю, тонкими дотепами і.. особливою простотою майора (Багмут, Записки.., 1961, 77); Щира сімейна простота і лагідність, щось гранично мирне, цивільне, затишне поєднувалось в характері Гречкуна з холодною військовою рішучістю (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 96).

◊ З [серде́чної] простоти́ — через зайву довірливість, наївність. — Хоч і ми [мужики] знаємо, що у царя грошей багато, та так собі з простоти розсуждаємо [міркуємо], що і багато є, де йому й дівати (Кв.-Осн., II, 1956, 146); Свята́ простота́ — про надто довірливу, наївну людину. — О, свята простота! — Ігор звів очі до стелі. — Ти й досі, мов дитина, наївний (Шовк., Людина.., 1962, 241).

2. Прості, невимушені стосунки між людьми. [Дівчина:] Я думаю, тільки між дітьми можлива така простота (Л. Укр., II, 1951, 105); Вони трималися з ним невимушено, з грубуватою простотою (Тют., Вир, 1964, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 302.

Простота, ти, ж.

1) Простота. Щось і блявкнув з простоти. К. ЧР. 28. Світ простоти і покою — стародавній заповіт. Щог. Сл. 99.

2) Простой народъ. О. 1862. І. 57. Ні, зникнете ви, горді духи, почезнете, як і простота. К. Псал. 192. Твої слова простоту темну на добрий розум наставляють. К. Псал. 283.

3) Неучъ; наивный человѣкъ. Левиц. І. 215.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 482.