ПРОСИП

ПРО́СИП, у, ч., розм.: ◊ Без про́сипу: а) не прокидаючись. Ноги опухали, руки німіли, хотілося спати — безконечно, без просипу (Ю. Янов., II, 1958, 210); б) не протвережуючись. [Олімпіада:] До самої смерті без просипу пив [батько] (Кроп., III, 1959, 285); Він виявився п’яницею, та таким, що п’є без просипу (Гончар, Тронка, 1963, 119); Нема́ про́сипу кому, розм. — хто-небудь постійно п’яний. П’є і п’є, нема йому просипу (Номис, 1864, № 11703).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 282.

Просип, пу, м.

1) Пробужденіе.

2) Без просипу п’є, нема йому просипу. Пьянъ, никогда не приходитъ въ чувство. День и ніч без просипу п’є. Рудч. Ск. II. 21. П’є і п’є, нема йому просипу. Ном. № 11703.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 479.