ПРОПАЩИЙ

ПРОПА́ЩИЙ, а, е. 1. Який зник невідомо куди, довго не з’являвся де-небудь. Скільки-то панів не пережило її [волю], — померло! Зате багато кріпаків, пропащих та померших [померлих], знову найшлося, ожило! (Мирний, IV, 1955, 238); // Безповоротно втрачений. — Пішов ти, а я очей не можу відірвати від шляху. Потім заплатив за заїзд, а далі плюнув на пропащі два сороківці — і за тобою (Стельмах, І, 1962, 175); // Який перестав звучати (про голос); зірваний. Пропащим від перепою, а може і від простуди (що малоймовірно), голосом він спитав Семена Полікарповича: — Що, зміну мені привезли? (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 117).

2. Який потрапив у безвихідне становище; близький до загибелі. — Та в вас жінки, та в вас же купа дітей! Борони боже якої напасті! Та тоді ж ми пропащі з дітьми (Н.-Лев., І, 1956, 406); [Олена (ридаючи):] Милий мене покидає!.. Пропаща я, пропаща! (Кроп., І, 1958, 459); * У порівн. — Коли тебе не стало у слободі, я ходила, мов пропаща. І що не роблю, і куди не піду — все ти у мене перед очима (Шиян, Гроза.., 1956, 121); // Який морально опустився, занапастив себе. — Бачте, люди, що зробила з мене наука? З пропащого, нечесного — вона зробила мене чесним, годним на добро чоловіком (Коцюб., І, 1955, 451); — Пропаща ви людина. Талановита, але пропаща. — Чи не рано правити по мені панахиду? — майже не ображається Лісовський (Стельмах, Хліб.., 1959, 46); Про сусід і казати нічого, завжди з докором дивляться на Остапа — пропащий, мовляв, чоловік (Горд., II, 1959, 311).

◊ Пропа́ща голо́вонька (душа́ і т. ін.): а) (хто) про обездолену людину; б) (у кого, чия) яка належить такій людині, характеризує її. Притулить [Ларько] до грудей свою скрипку, схилить низенько до неї свою пропащу головоньку — і заплачуть, заквилять струни (Вас., І, 1959, 105); Здається, одна лиш смерть уже погасить дивовижну пожежу в його пропащій душі (Довж., І, 1958,118).

3. Який минає без користі для кого-небудь (про час). Не сумуй, що врода Опадає з личка.., А журись, що марно Гине сила краща. Що минає хмарно Молодість пропаща (Граб., І, 1959, 336); Ні, діла не буде, день мусить пропащий бути… (Вас., II, 1959, 91); Проклинав [Ригор] пропаще життя, а його слухали й не перебивали (Ю. Янов., II, 1958, 185); // Даремно затрачений (про зусилля). — Це бунт так званої пропащої сили… Народжувався у муках тяжкої безвиході й заводив у безвихідь… (Стельмах, II, 1962, 395).

◊ Іти́ на пропа́ще — діяти відчайдушно, не задумуючись про наслідки. [Кай Летіцій:] Ти ж не одважишся йти на пропаще, то краще йти на щирий мир (Л. Укр., II, 1951, 365); Пропа́ще ді́ло; Пропа́ща спра́ва — про що-небудь безнадійне, приречене на невдачу. — Їй же богу, я її не пускав! А вже де жінка вмішається, то й пропаще діло. Їй-богу, я ні в чому не винен… (Н.-Лев., III, 1956, 182); — Да, Юхиме, діла! Якщо й такі вже, як Євмен, пішли од нас, — пропаща справа (Головко, II, 1957, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 252.

Пропащий, а, е. Погибшій, пропащій. Вона за тобою буде пропаща. Гляди, щоб ти її нігде не дів, бо тільки ти її де небудь дінеш, то тоді усі ми пропащі. Рудч. Ск. І. 62. Пропащі світи. Пропало все. З тієї ляхівка вийшла, та така, що з голими руками не приступай; а сей москалем став. Пропащі світи! Св. Л. 247.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 475.