ПРОБУВАТИ

ПРО́БУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. перех., також у сполуч. із спол. чи. Випробовувати кого-, що-небудь на якість, придатність до чогось, перевіряти стан чогось і т. ін. Підпара засував двері у сінях, пробував довго, чи добре замкнені (Коцюб., II, 1955, 74); Гуляння розливалося, як повінь. Пристрасті поволі залишали свої береги. Хтось пробував голос (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 70); Дядьки клепають, а батько вже пробують косу на густому дворовому спориші (М. Ол., Чуєш.., 1959, 80); Пробувати актора на головну роль; * У порівн. Дівчата спросонку спершу перегукувались з кимось, немовби пробуючи голоси (Ле, Право.., 1957, 18); // Мацаючи, щупаючи, перевіряти що-небудь, упевнюватися в чомусь. Бабуся не пробувала мого лоба, а мацала долонею під самою сорочкою і взнавала, чи буває не впрів (Сміл., Сашко, 1957,48); Наче сліпий, пробуючи дорогу, намацував він невидиму причину своєї бездіяльності (Рибак, Помилка.., 1956, 301); — Обережно! — кидає раз у раз Оленчук,.. пробуючи палицею дно (Гончар, II, 1959, 416).

◊ Про́бувати на зуб (на зу́би) — а) те саме, що Про́бувати на зуба́х (див. зуб). Пробувати на зуб монету; б) перевіряти що-небудь на міцність, твердість. Став пробувати [заробітчанин] на зуб новопридбану косу (Гончар, Таврія, 1952, 78); — Який гарний [біб], — вона брала його в жменю, пробувала на зуби, розгортала по всьому столі, милувалась і раділа (Чорн., Визволення, 1949, 50); Про́бувати перо́ — робити перші літературні спроби. Не поодинокі в літературі випадки, коли поет звертається до прози чи пробує своє перо в якомусь іншому, новому для нього жанрі (Літ. Укр., 27.XI 1970, 3);) Про́бувати [свої́] си́ли; Про́бувати себе>́ — перевіряти свої можливості, здатність створити що-небудь. Під впливом свого приятеля Федькович і сам почав пробувати сили в літературі (Л. Укр., VIII, 1965, 54); Наші молоді прозаїки пробують свої сили і в надзвичайно важливому жанрі — в літературі для дітей (Смолич, Перша книга, 1951, 36); Зовсім самостійною моєю роботою, де я пробував сили як сценарист, режисер і актор одночасно, був фільм «За стіною» (З глибин душі, 1959, 14); Крім поезій ліричних і гумористичних, пробував себе й у драматичному роді (Сам., II, 1958, 389); Про́бувати уда́чі (ща́стя) — намагатися що-небудь зробити, розраховуючи на успіх. Я просто пробував удачі, а всяка ж проба може не вдатись (Л. Укр., III, 1952, 678); — Візьми пляшку та біжи до корчми, може, шинкар дасть набір… — Навряд!.. — сказав Хома, але взяв шапку та пляшку і пішов пробувати щастя (Коцюб., І, 1955, 91); Який-небудь аматор легкої наживи.. вночі підбирав верхнє волосся під крисаню, а спідсподу трохи стриг і в такім виді йшов пробувати щастя (Хотк., II, 1966, 186).

2. перех. Трохи з’їдати, випивати чого-небудь для проби, визначення смаку; куштувати. Хведір одпива з півстакана чаю і долива ромом. Іван, помішуючи ложечкою, пробує (Мирний, V, 1955, 227); Матушка тільки пробувала кожної страви і не їла (Н.-Лев., IV, 1956, 102); Данька садовлять на покуті, на сіні, і він перший пробує кутю (Гончар, І, 1959, 7); // Їсти або пити що-небудь. Він любить чужі борщі пробувать (Укр.. присл.., 1955, 226); По всій Англії ходив я, з Темзи пробував я воду (Тич., II, 1957, 170); Вона вже пробувала з берези сік (Тют., Вир, 1964, 253).

◊ Про́бувати кисли́ці — діставати покарання. Була вона [сестра] якась утла на здоров’я і.. через неї мені часто доводилось од матері пробувать кислиць (Н.-Лев., VI, 1966, 92); Про́бувати на язи́к — визначати на смак; куштувати. Баварські куркулі розтирали в шкарубких долонях окривавлену українську землю, нюхали, пробували на язик і оглядалися в здивуванні на безкраї далі..: ось вона, краща з кращих! (Довж., І, 1958, 133).

3. неперех., перев. з інфін. Намагатися, силкуватися що-небудь зробити. Славко не здав ані одного іспиту. Не пробував навіть здавати (Март., Тв., 1954, 236); Він навіть пробував щось говорити хриплим та здушеним голосом, але за кожним разом змовкав (Коцюб., II, 1955, 179); Упав на землю смертельно поранений Шабанов, пробує встати (Довж., І, 1958, 122); До такого [потоку] й не підступиш близько, та ніхто й не пробує (Хотк., II, 1966, 301).

4. перех., рідко. Міряти, приміряти що-небудь. — Що, люба? — спитав молодий чоловік, озираючися від дзеркала, перед котрим почав був пробувати новий, блискучий циліндр (Фр., II, 1950, 71).

ПРОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОБУ́ТИ, у́ду, у́деш; мин. ч. пробу́в, була́, ло́; док.

1. Бути (у 3 знач.) де-небудь (звичайно тимчасово). Вроджений і охрещений у тім селі, пробував [Петро] досі на вихованню у Олени Василихи (Фр., IV, 1950, 30); — Ну, якби мені знаття, де ти пробуваєш, то б хоч не так журився (Мик., II, 1957, 256); Зрання поїхав він до млина з кукурудзою і пробув там цілий день (Коцюб., І, 1955, 211); Жайсак весь ранок пробув при отарі і тепер повертався пішки гірською стежкою (Тулуб, В степу.., 1964, 148); // тільки недок. Бувати де-небудь час від часу. Одна половина [будиночка] тепер стояла порожня; тілько раз або два рази до року в ній пробував хто-небудь (Фр., VII, 1951, 35); Вона.. часто пробуває в костьолі (Коцюб., II, 1955, 265); // у сполуч. із част. н е. Не мислити, не уявляти свого життя без кого-, чого-небудь. — Галю, зірочко моя!.. Не можна мені без тебе пробути… Усе тобі розкажу, як я страждаю без тебе (Кв.-Осн., II, 1956, 332); // тільки недок, Те саме, що жи́ти 2. Десь, колись, в якійсь країні Пробував поет нещасний, Тільки й мав талан до віршів Не позичений, а власний (Л. Укр., І, 1951, 363); Чорна хатка невеличка, Хто в їй пробува? Там старая чарівниця Нишком прожива (Кост., І, 1967, 63); // тільки док. Проводити життя у певний спосіб, у певних умовах якийсь час. Не вродив мак — пробудемо й так (Укр.. присл.., 1955, 105); Невимовно тяжким було Тарасове життя в далекій неволі. Пробув він у тій неволі 10 років і 4 місяці (Мирний, V, 1955, 313); Два роки вона пробула без мужа з малою дитиною на руках (Чорн., Визвол. земля, 1959, 7).

2. Існувати в якийсь спосіб. Співець тоді вже не в хатині і навіть вже не в домовині, а в Вічній Славі пробував (Л. Укр., І, 1951, 280); // тільки док. Перебувати в якому-небудь стані, бути в певному становищі якийсь час. Спіткнувшись на першому [уроці], останні Василь пробув наче в чаду якому (Мирний, IV, 1955, 112); Так в слідстві близько року я пробув (Фр., XIII, 1954, 74); Незабаром мені мають робити гіпсовий бандаж і маю в ньому пробути місяць (Л. Укр., V, 1956, 34).

3. Служити ким-небудь. Прибуваючи послушником у грецьких монастирях, він добре знав, що ховається в тих пічурках (Н.-Лев., III, 1956, 370); // Залишатися, продовжувати бути ким-небудь. Дядько Тимоха пробував собі молодиком. Всі так ізвикли бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувались, дочувшися, що він має одружитися (Гр., І, 1963, 287); // тільки док. Бути на якій-небудь посаді, членом якоїсь організації і т. ін. якийсь час. Він у цій парафії довго не пробуде (Мак., Вибр., 1956, 331); Не знаю, чи довго б мені довелося пробути паспортистом, кали б антреприза російського драматичного театру в Києві не запропонувала мені вступити до російської трупи (Минуле укр. театру, 1953, 171).

4. також безос. Триматися, зберігатися, не змінюватися якийсь час. В Лимані вода звичайно бува градусів 18 або 19, якщо пробуде так до 20, то, може, й Пуцикові можна буде скупатись (Л. Укр., V, 1956, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 124.

Пробувати, ва́ю, єш, гл. Быть, находиться, пребывать, жить. Бо як тяжко на безвідді рибі пробувати, так тяжко на чужині безрідному пробувати. Мет. 349.

Пробувати, бую, єш, гл. Пробовать, испытывать. Не треба пробувати Бот. Гн. І. 83. Він же тебе цілує, він тебе милує! а він твого дівоцького розуму пробує. Мет. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 458.