ПРОБИРАТИ

ПРОБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОБРА́ТИ, беру́, бере́ш, док.

1. перех. Вириваючи, висмикуючи якусь частину рослин по одній лінії вздовж поля, робити прохід, стежку і т. ін. Щоб зручніше було виносити вибрану плоскінь, на великих масивах посівів конопель пробирають поперечні доріжки 2 м завширшки (Техн. культ., 1956, 183); // Видаляти якусь частину рослин по всьому полю, даючи простір для кращого росту залишених. Пробирати моркву; // розм. Робити проділ (див. про́діл¹). Чоловік простяг руку, пробрав другою уси [вуса] (Мирний, І, 1954, 295); // розм. Вибирати, знаходити, звільняти для певної мети щось зручне, придатне для чого-небудь (звичайно місце). Здебільшого жінки сідали поруч із жінками, а чоловіки пробирали собі місце, щоб сісти ближче до сусіда або свата (Л. Янов., І, 1959, 399); Попов з декількома їздовими пробирав місце, щоб обоз міг просуватися (Бойч., Молодість, 1949, 54).

2. перех. і без додатка. Сильно діючи, викликати неприємне відчуття (про вітер, холод і т. ін.). Холод пробирав, але й надавав свіжості (Шер., В партиз. загонах, 1947, 16); Шуру пробирав холод. Вночі несподівано задув північний вітер (Гончар, III, 1959, 181); Свіжий подих, сповнений напруги, Над весняним Дніпром його пробрав (Перв., II, 1958, 193); // чим. Дошкуляти кому-небудь (холодом, морозом і т. ін.). — Тривайте, — каже чорт, —.. не допечемо вас вогнем, так проберем морозом (Стор., І, 1957, 89); // чим, також безос. Певними засобами викликати потовиділення. — Наливай! наливай [чаю]! Добре потом пробирає! (Мирний, І, 1954, 304); // перен. Сильно діяти на кого-небудь або повністю охоплювати когось (про почуття). Іван хвилю вагувався, а вкінці немов попхнуло його до смереки, приложив ухо і слухав.. Якийсь глибокий жаль пробирав його (Фр., III, 1950, 129); Його пробрав сором.

◊ Дрижаки́ пробира́ють (пробра́ли) кого; Дрож пробира́є (пробра́в, пробра́ла) кого-те саме, що Дрож пройма́в (пройма́ла, обгорта́в, обгорта́ла, прони́зував, прони́зувала і т. ін.) (див. дрож). За кождим шелестом дрож його [Спориша] пробирала (Фр., II, 1950, 280); Микола раптом відчув, що його пробирає дрож (Ткач, Плем’я.., 1948, 100); Стомлений, я заснув, але швидко прокинувся від холоду. Мене всього пробирали дрижаки, я не міг нагрітися (Багмут, Записки.., 1961, 31); — Гріюся [чаєм], бо дрижаки таки добре пробрали! — відказую їй (Мирний, IV, 1955, 356); Моро́з по шкі́рі пробира́є (пробра́в) — те саме, що Моро́з іде́ (ішо́в, пішо́в, подира́є і т. ін.) по́за шкі́рою (по́за шку́рою, по шкі́рі, по́за спи́ною і т. ін.) (див. моро́з). Одійшов я подалі від мерців,.. від жаху мороз по шкірі пробирає, швидше б утекти звідсіль (Собко, Скеля.., 1961, 48); Пробира́є (пробра́ло) до [са́мих] кісто́к (до косте́й) — про відчуття сильного холоду. До самих кісток пробрало його холодом та вологістю (Грим., Незакінч. роман, 1962, 150); Пробира́ти (пробра́ти) до [са́мих] кісто́к (до косте́й) — виклика́ти у кого-небудь сильне відчуття холоду (про мороз, вітер і т. ін.). Осіння вже пора по-вовчи закрадалась, І холод до кісток рибалок пробирав (Рильський, Поеми, 1957, 261); Міцний мороз пробирав їх до кісток (Кач., Вибр., 1947, 162); Дощ перестав, стало ніби ясніше, але вітер пробирав до костей (Ірчан, II, 1958, 79); Пробира́ти (пробра́ти) до печіно́к — сильно діяти на організм. Добрий тютюнець — до печінок пробирає… (Збан., Сеспель, 1961, 252); Пробира́ти (пробра́ти) до сліз — справляти сильне враження. Приспів: а журавка ходить — пробирає аж до сліз (Тич., Зростай.., 1960, 44); Цига́нський піт пробира́є (пробра́в) — те саме, що Цига́нський піт пройма́є (охо́плює і т. ін.) (див. піт). Мерщій! Танцює [Роман] без чобіт, умився так умився! Оце пробрав циганський піт, оце протверезився! (Дор., Три богатирі, 1959, 63).

3. перех., розм. Гостро дорікати кому-небудь, лаяти, осуджувати когось. Свекруха ще зверху Горпину пробирала, що хитра, що горда, що люта (Григ., Вибр., 1959, 122); Якось Зоя чула, батько пробирав у кабінеті приїжджого доцента з інституту механізації (Гончар, І, 1954, 526); Пробравши гарненько Грицька, щоб був слухняний, Галя глянула на машкару, й її сердите личко зразу повеселіло (Вас., І, 1959, 120); Мати захлинулася новою хвилею гніву і тому не могла звести голосу, щоб ще раз пробрати непокірну… (Речм., Весн. грози, 1961, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 116.