ПРИКИДАТИСЯ

ПРИКИДА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., ПРИКИ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док. Навмисне створювати певне враження про свої дії, стан, ставлення до кого-, чого-небудь і т. ін. з метою обману; удавати що-небудь. — Вона знає лиш кожного за ніс водити! Зразу прикидається, що ніби любить, а потім на сміх підіймає (Кобр., Вибр., 1954, 165); Ніхто нічого не знає. Дорослі здебільшого тільки прикидаються, що знають. А насправді за кожною справкою біжать до шафи і виймають енциклопедію (Смолич, II, 1958, 53); Каркайло прикинувся, що зовсім умирає, і простогнав:.. — Вмираю (Фр., IV, 1950, 108); — Чи ти чула, Катре, що я казала? — Мала Катря прикинулась, що спить (Вас., Вибр., 1950, 187); * Образно. Заздрість тихо До мого серця підкрадалась, Зрадливо другом прикидалась (Мур., Осінні сурми, 1964, 29); // Бути нещирим, говорити неправду. — Не прикидайтеся, не мудруйте, пане сотнику! — перебив Жолкевський. — Мудрувати не навчився, державним мужем не був… (Ле, Наливайко, 1957, 27); — Ой, то ти красуня в мене! — не прикидаючись, здивувався і зрадів Бараболя (Стельмах, II, 1962, 292); // ким, яким, рідко в кого. Удавати з себе когось, якогось. Певне, Ладимко тільки прикидається прямим і відвертим. Він хитріший від самого дідька (Руд., Остання шабля, 1959, 183); — Ну, Іване, скажи мені, як, властиво, було з тою портмонеткою? — Іван зразу прикинувся дурником (Фр., III, 1950, 149); — Данила Бульбаша не знали? У божого чоловіка прикинувся — почав ходити і влітку і взимку босий (Панч, На калин. мості, 1965, 165).

ПРИКИДА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, недок., ПРИКИ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док.

1. тільки 3 ос., розм. З’являтися (про рани, хворобу, її симптоми). — Та, не вам кажучи, прикинулась бешиха, та усю пику мені роздуло… ох!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 194); — Коні і врятували нас, а то не довго б просиділи в горах. Але скоро не стало не тільки м’яса, а й хліба. Прикинулась цинга, потім голодний тиф (Панч, В дорозі, 1959, 198).

2. заст. Відчувати прихильність; привертатися. Да потім таки стала пані дещо у тієї сусіди розпитувати про мене, стало їй мене жаль і подобалося, що хоч як горюю, а прикидаюсь до дитини і люблю її… (Барв., Опов.., 1902, 530); — Так вона до його прикинулась, так присербилась, що й світ йому весь зав’язала (Вовчок, І, 1955, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 633.

Прикидатися, даюся, єшся, сов. в. прикинутися, нуся, нешся, гл.

1) О болѣзни: приставать, пристать, приключиться. Бешиха прикинулась.

2) Только несов. в. Любить кого, быть склоннымъ къ кому. Хоч як горюю, а прикидаюсь до дитини і люблю її. Г. Барв. 530.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 419.