ПРЕВЕЛИКИЙ

ПРЕВЕЛИ́КИЙ, а, е, також у сполуч. із сл. великий, розм.

1. Дуже великий розмірами, величиною, кількістю. Жінок своїх що не держали В руках, а волю їм дали, ..Такі сиділи всі в шапках, І з превеликими рогами, З зажмуреними всі очами, В кип’ячих сіркой казанах (Котл., І, 1952, 136); В руках у його був превеликий бутель доброї горілки (Н.-Лев., І, 1956, 123); — Купив мені панич шапку, та не знаю вже, на яку голову її пошито, — велика-превелика (Стор., І, 1957, 107); Мов на вухо спитає [Київ] мене: «Де ж ти їздив, синочку.. ? Батьківщина у нас превелика» (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 130).

2. Який значно переважає високий рівень, велику міру чогось. Словами промовляє [Ігор]: «Донче, — каже, — Донче! Велика тобі, превелика дяка» (Мирний, V, 1955, 276); Жила собі удова коло Києва.. Терпіла вона превелику нужду та вбожество (Вовчок, І, 1955, 287); — Рано-пізно, а я покину село… я піду в город, — мовила Пріська. Домаха аж руками сплеснула. — ..Це ж гріх превеликий закон ламати! (Л. Янов., Тв., 1959, 183).

3. Надзвичайно великий інтенсивністю, проявом чогось. На третій рік покарав господь людей превеликою засухою (Стор., І, 1957, 50); // Дуже сильний, безкрайній (про почуття, душевні переживання і т. ін.). Ніс був вельми червоний, навіть подекуди синій — мабуть, це з превеликої прихильності писаревої до тих могоричів (Гр., І, 1963, 304); Тепер прийняла вона Оксану з превеликою радістю, пообіцяла навіть відписати їй грунт і хату (Л. Янов., І, 1959, 39).

На превели́кий жаль (по́див, сму́ток і т. ін.), на превели́ку ра́дість, на превели́ке здивува́ння і т. ін. — уживається як вставне словосполучення для вказівки на свою оцінку, своє сприймання того, про що йде мова. На превеликий жаль, опріч «Синьої книжечки», я нічого не читав з Ваших писань (Коцюб., III, 1956, 220); Я.. почав оповідати свої захвати слобожанською малозрозумілою гуцулові мовою. Але, на превелике моє здивування, гуцул мене зрозумів і відповів (Хотк., II, 1966, 314); Іван був, на превеликий мій подив, веселий, хоч схуд, почорнів (Мур., Бук. повість, 1959, 103); Я розповіла докторові про свій намір вирватися у світ. На мій превеликий смуток, він поставився до мого задуму досить холодно (Вільде, Сестри.., 1958, 301); На превелике наше щастя, про нас турбувалися на волі. У просяній хлібині, привезеній до табору, знайшлася записка (Ю. Янов., II, 1954, 29); На превели́ку си́лу див. си́ла.

4. Який має надзвичайно великий вплив на кого-небудь; надзвичайно обдарований у якомусь відношенні, талановитий тощо. Дід пам’ятав, як його одного разу, ще замолоду, побито… Дак тоді гоїв його Гарасим Савчук — ото був превеликий знахар!.. За тиждень він здоровий був, — от що! (Гр., II, 1963, 486); Книжку.. аскета, Превеликого поета, Цілу ніч читав я щиро (Крим., Вибр., 1965, 109); // Який дуже виділяється серед інших у якомусь відношенні, якоюсь рисою. — Дізналися, що в неї ані дітей, ані чоловіка нема, й що вона п’яниця превелика, й не хоче заробляти… (Вовчок, І, 1955, 384).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 525.