ПОХОВАТИ

ПОХОВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Закопати в землю (померлого); здійснити похоронний обряд; погребти. Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій (Шевч., І, 1963, 354); В п’ятницю її поховали. Як спускали домовину в яму, то все над нею білі голуби кружляли (Вовчок, І, 1955, 48); На карпатській верховині, під смерекою густою, поховали ковпаківці партизана після бою (Нагн., Вибр., 1950, 167); // Втратити кого-небудь рідного, близького (померлого). Олексій Таранець, на лихо собі, поховав свою жінку ще змолоду (Кв.-Осн., II, 1956, 311); Недавнечко ж синка поховав [Кирило]… Такий був хлопчик розумний, втішний — поховав… (Тесл., З книги життя, 1949, 28); Здорово вимотало за дорогу хлопця. Після того, як поховав найближчого друга свого Яноша, ще більше змінився: схуд, обшерх, обгорів (Гончар, II, 1959, 128); // Зневірившись, розчарувавшись у комусь, почати вважати його за померлого, загиблого. [Принцеса:] Лицарю, я дякую тобі за стидкі речі, — тепер мені тебе не трудно кинуть.. Я друга сьогодні поховала, може, завтра зустріну ворога (Л. Укр., II, 1951, 219); — А батько в тебе є? — Ні, нема. Вони померли.. — Хто це тобі сказав? — здригнувся Бараболя. — Мама.. — Значить, вона поховала його (Стельмах, II, 1962, 289); // Заси́пати, придавити чим-небудь. Босфор клекотить.. Йому Візантію хочеться збудить. «Не буди, Босфоре: буде тобі горе; Твої білі ребра песком [піском] занесу, У мул поховаю! — (реве синє море)» (Шевч., І, 1963, 198); * Образно. Від ударів грому, здавалося, ось-ось завалиться небо, поховає все живе під своїми руїнами (Збан., Сеспель, 1961, 445); // перен. Замкнути, ув’язнити десь, сховати від усіх. Може купив її [книжку] той «лорд» або який інший бібліоман і поховав од світа у своїй аристократичній колекції «уніків» (Л. Укр., III, 1952, 742); Такий той Бахчисарай. Немов страшний, моторошний сон, все це зримо поставало перед Ліною: і хмари кінноти, і аркани, і полонянки, що їх гоном женуть, щоб поховати в ханських гаремах степову їхню вроду і молодість (Гончар, Тронка, 1963, 178); // також у сполуч. із сл. у серці, перен. Забути що-небудь, пустити в непам’ять; зневіритися в чомусь. — Об моїй долі, об моїм щасті ви не споминайте, я їх поховала (Кв.-Осн., II, 1956, 338); Все, що, здається, поховала вона навіки у своєму серці з своєю болістю, тепер проснулося, встало перед її очима (Мирний, І, 1954, 234); // перен. Не дати кому-небудь можливості здійснити щось; змусити забути щось. Мар’ян, холонучи, збагнув, що Терентій не жартує, що він, мов гробар, ладен поховати усі його сподівання (Стельмах, І, 1962, 179); Радянська Армія, завдавши поразки ворогові на берегах Дніпра, поховала його плани стабілізувати фронт на цій могутній водній перешкоді (Ком. Укр., 11, 1963, 25).

◊ Похова́ти живи́м (живце́м) — позбавити нормального способу життя, всіх радощів життя. — Ти чого до мене прийшов?.. Вчити, як моїм добром розпоряджатися, кому що відписувати? Чи ти хочеш мене живцем поховати? (Шиян, Баланда, 1957, 215); Похова́ти себе́ живи́м (живце́м) — відмовитися від нормального способу життя, вести одиноке, позбавлене всіх радощів життя. — Треба в ширший світ, там, може, знов у люди вийду, А ні, то хоч знатиму, що не засниділа я у Ведмежому Куті (от іще назва!), не поховала себе живою!.. (Л. Укр., III, 1952, 520).

2. Сховати всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь, у різних місцях (також про всіх або багатьох). Укусить і зуби похова (Укр.. присл.., 1955, 152); Стала йому дівчина за світло і за темність — що як вона тут, то все сяє й виблискує, а як її нема, то наче хто сонце зняв і зорі зібрав та у кишеню поховав (Вовчок, І, 1955, 310); Поспливалися [лебедята] до купочки усі, Полічила їх лебедочка — аж всі; Поховала попід крила, стала гріть (Щог., Поезії, 1958, 100); На другий день [після ювілею] поліція відвідала Заньковецьку, передивилась і переписала адреси, — правда, не всі, бо деякі, найбільш «гострі», ми поховали звечора (Минуле укр. театру, 1953, 139); Петро підійшов до пастухів, присів до вогнища. У хлопців аж очі огнем пойнялись: герой! Золота зірка! Поховали цигарки в рукава (Головко, І, 1957, 463).

◊ Кінці́ у во́ду похова́ти див. кіне́ць¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 454.

Поховати, ва́ю, єш, гл.

1) Спрятать (во множ.). В сій річці скарби поховали. ЗОЮР. І. 55.

2) Похоронить. Смерти нашої доглядати, тіло наше козацьке молодецьке в чистім полі поховати. Макс. (1849), 18. Ой викопай, мати, глибокую яму та поховай, мати, сю славную пару. Мет. 96.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 388.