ПОТИРАТИ

ПОТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. перех. Терти злегка або час від часу. — Біда з старим — не дає волі та й годі… — зітхнувши і потираючи лоб, жалівся Власов (Мирний, IV, 1955, 132); Розмовляючи і п’ючи пиво, Пічман весь час потирав долонею свою лисину, немов хотів її нагріти (Собко, Запорука.., 1952, 93); // у сполуч. із сл. руки. Кілька разів проводити долонею по долоні, переважно виражаючи хвилювання, задоволення і т. ін. Карпо Петрович потирав руки, як добродушний ведмідь перед уликом меду (Коцюб., II, 1955, 369); Ось професор зайшов. Потирає від холоду руки (Мур., Ідуть.., 1951, 93); Діти.. загомоніли, підскакуючи на партах, потираючи від радості руки (Цюпа, Грози.., 1961, 117).

2. перех. і неперех., перев. ким, також у сполуч. із сл. руки, перен., розм. Знущатися з кого-небудь, зневажати когось. Дука щасливий не спить.. Любо йому у теплі вигріватися, Смішки справляти з гістьми, Любо йому у розпусті купатися, Вік потирати всіми [всіма] (Граб., І, 1959, 606); — А доки вони нами руки потиратимуть? Ми їх не чіпаємо, ми до них не ліземо, а вони? Що вони з нас кров точать? (Гончар, II, 1959, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 408.

Потирати, ра́ю, єш, сов. в. потерти, тру, тре́ш, гл.

1) Тереть, потирать, потереть. Ученики його їли колосся, потерши в руках. Єв. Л. VI. 1. Чи не висять рушнички нам потерти ручки? Мет. 190. Не лучче б нам з ляхами… мирно пробувати, аніж пійти лугів потирати, своїм тілом комарів годувати. АД. II. 9. Потирати руни об ко́го. Помыкать кѣмъ. Досталося ледачому руки потирати. Чуб. V. 557. Барили воду з нас ледачі дуки і потирали об козацтво руки. К. Бай. 55.

2) Разбить. Буком узяв, потер горці до жука. Гн. І. 53.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 378.