ПОСІДАТИ

ПОСІДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОСІ́СТИ, ся́ду, ся́деш, док., перех.

1. Брати у своє володіння, привласнювати що-небудь, заволодівати чимсь. [Петро:] А які то християни, що і до церкви ходять, і десять раз на день моляться, а на думці — як би.. чужу худобу посісти, чужим добром поживитися? (Мирний, V, 1955, 178); Аби був очерету солодкого дрібний уламок; — смокчуть [діти], і раді-веселі, мов панство-багатство посіли (Л. Укр., І, 1951, 307); Коли Іван посів невелике, але зручне господарство Гординської і став чи не кращим господарем за батька, мати перейнялася повагою до сина (Чорн., Потік.., 1956, 231); Повелося так, що чоловіки сюди не заходять, жінки посіли цю світлицю (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 8); // тільки недок. Мати що-небудь у своїй власності, володіти чимсь. Настало кілька сонячних золотих днів. Газди ходили, розглядали свою землю, скільки її хто посідав… (Коб., III, 1956, 525); — Це в нас куркуль був Осауленко.. Найкращі землі, родючі балки — він посідав, Осауленко (Гончар, Нов., 1954, 82); Могутній кіммерійський союз племен, який робив успішні походи в цивілізовані країни Передньої та Малої Азії, посідав територію далеко більшу, ніж Керченський півострів (Наука.., 12, 1965, 7); // тільки недок., перен. Мати від природи якісь здібності, хист до чогось і т. ін. Зоня посідала, крім енергії, також дар пізнавати доброту людського серця, вміла собі єднати любов інших (Ков., Світ.., 1960, 65).

Посіда́ти (посі́сти) вла́ду — займати панівне становище; мати право або можливість розпоряджатися, керувати ким-, чим-небудь. Гідний той лиш владу посідати, Що не гнувся, як до неї йшов! (Павл., Пальм. віть, 1962, 43); Від своїх дідів Владу я посів, І її ж у спадок Візьме мій нащадок (Зеров, Вибр., 1966, 454); Посіда́ти (посі́сти) трон (престо́л і т. ін.) — бути, стати монархом, папою і т. ін. Вільгельм [син імператора Франца Іосифа] залишався, таким чином, без династичних перспектив, тому й претендував посісти трон бодай українського короля (Смолич, Мир.., 1958, 86); З 1939 року, після папи Пія XI, апостольський престол у Ватікані посів Пій XII (Вишня, І, 1956, 457).

2. у сполуч. із сл. місце і т. ін. Займати місце, розміщатися де-небудь. Лізуть [студенти] у теплушку, посідають місця на дверях, ноги звішують додолу (Мик., І, 1957, 105); Згодом прийшов секретар сільради, низенький, натоптаний дідок, і, тихенько посівши своє місце поруч голови, негайно занурив руки й очі в папку з паперами (Кир., Вибр., 1960, 309); // у сполуч. із сл. посада і т. ін. Перебувати на якій-небудь посаді; обіймати (у 6 знач.). Він посідав значну та високу посаду полкового обозного лейстрових [реєстрових] козаків (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 9).

Посіда́ти (посі́сти) провідне́ (значне́ і т. ін.) мі́сце (стано́вище) — відігравати видатну роль, мати велике значення. Нині соціалістичний сектор посідає домінуюче становище в переважній більшості європейських соціалістичних країн (Ком. Укр., 5, 1970, 85); У жодній країні світу мистецтво не посідає такого почесного місця, як в нашій країні (Мист., 1, 1957, 6); З початку свого існування Киево-братська школа посіла провідне місце на Україні і набула значення вищого учбового закладу (Наука… 7, 1967, 22); Посіда́ти (посі́сти) пози́цію чого, яку — дотримуючись певних поглядів, керуючись якимсь рішенням, відповідним чином діяти або висловлюватись. На цей раз Іван Антонович посів позицію примирення (Гончар, III, 1959, 213); Посі́сти своє́ (нале́жне і т. ін.) мі́сце в житті́ (колекти́ві і т. ін.) — досягти певного становища в суспільстві, в колективі. Ви вже не молоденький, женитися збираєтесь… Чи не мудріше було б спершу якесь місце в житті посісти, а вже потім брати на себе відповідальність за сім’ю? (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 93); — Мова йде про те, як допомогти учениці знову посісти своє місце в колективі, яке вона втратила! (Донч., V, 1957, 482).

3. Брати гору над ким-, чим-небудь, перемагати когось. — Чого се ти так задумався? об чім все мислиш? — А все думаю, хто кого посідає — сильний безсильного чи безсильний того? (Вовчок, І, 1955, 158); Шкода, якщо конове ремество [ремесло] посяде такий великий талант! (Мирний, V, 1955, 385); // Підкоряти собі, своєму впливові. [Тетяна:] На кого, на кого, а що на Михайла, то не надіялась ніколи, щоб його так посіла жінка, що й з дому не пускає, з родом-родиною побачитись… (К.-Карий, III, 1961, 43).

4. перен. Опановувати, охоплювати когось, оволодівати ким-, чим-небудь (про думки, почуття і т. ін.). А який його сум понімав та посідав часом, то й не сказати (Вовчок, І, 1955, 334); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце, розсаджували голову (Гр., II, 1963, 324); Ледве перевівши дух, він боязко присів, і його зігнена постать у сумній задумі схилилася біля стола.. Голову посів рій думок (Досв., Вибр., 1959, 190); * Образно. Я не на те, слова, ховала вас і напоїла кров’ю свого серця, щоб ви лилися, мов отрута млява, і посідали душі, мов іржа (Л. Укр., І, 1951, 191).

◊ Бода́й вас зли́дні посі́ли див. зли́дні; Го́ре (ли́хо і т. ін.) посі́ло кого — те саме, що Ли́хо обсі́ло кого (див. обсіда́ти). Тяжке горе, що так несподівано посіло її, гнітило ще саму тільки душу (Л. Янов., І, 1959, 376); Зли́дні посіда́ли (посі́ли) кого — хтось живе (жив) убогим, нужденним життям. Лихо та злидні нас посідали, — Панство веселе гуляло (Пісні та романси.., II, 1956, 287).

ПОСІДА́ТИ², а́ємо, а́єте і діал. ПОСІ́СТИ, ся́демо, ся́дете, док.

1. Сісти (про всіх або багатьох). Троянці, в човни посідавши І швидко їх поодпихавши, По вітру гарно поплили (Котл., І, 1952, 158); За столом вже молодая Сіла на посад, На лавочках всі дружечки Посідали вряд (Л. Укр., І, 1951, 323); Данило ввійшов до намету й ліг на ведмежих шкурах. Навколо нього посідали Мирослав, Дмитрій і Дем’ян (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 325); Зібралася як слід уся громада; Посіли; гомонять… (Гл., Вибр., 1957, 90).

2. тільки посі́сти, на кого — що, діал. Вкрити кого-, що-небудь тонким шаром. Курява посіла на семінаристів, обліпила їм лиця так, що вони не впізнавали один одного (Н.-Лев., І, 1956, 335); // Випасти, осісти (про росу, туман і т. ін.). Місяць скотився низенько й побілів. Густа роса посіла на всякі рослини (Н.-Лев., І, 1956, 68).

3. тільки посі́сти, перен., діал. Пропасти, загинути. Коли ж прибігає сам Васюта конем: — Біда, пане гетьмане! Отепер ми посіли! (П. Куліш, Вибр., 1969, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 327 - 328.

I. Посідати, даємо, єте, гл.

1) Сѣсть (о многихъ). Посідали з Ісусом і ученики Його. Єв. Мр. II. 15. Уся громада посідала. Гліб. 51.

II. Посідати, да́ю, єш, сов. в. посісти, ся́ду, деш, гл.

1) Одолѣвать, одолѣть. Той з цеї сторони, а той з тієї (Карл та Мазепа), — посідають Полтаву. КС. 1882. ІІІ. 612. Палій посів того лицера, зв’язав його віжками. Драг. 201.

2) Завладѣвать, завладѣть чѣмъ. Не думав я, що ти посядеш мою худобу. Грин. І. 287. Думав худобу Хрущеву посісти. Мир. ХРВ. 54.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 360.