ПОСИЛАТИСЯ

ПОСИЛА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОСЛА́ТИСЯ, пошлю́ся, пошле́шся, док.

1. Вказувати на кого-небудь як на свідка або авторитетну особу, називати щось як аргумент для підтвердження своїх слів, виправдання дій і т. ін. Противники соціал-шовінізму посилались не на історичну необхідність, а на імперіалістський характер війни (Ленін, 26, 1972, 112); — І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця? — І далебі, що так, — пошлюся я на всіх (Гл., Вибр., 1951, 24); Павлюк, гаряче виступаючи проти курців, щоразу посилався на своє прекрасне здоров’я та свої м’язи (Трубл., Лахтак, 1953, 23); // Для обгрунтування своїх дій або вчинків називати причину, що їх викликала. Ауер скаржився, що бакенщики, матроси і механіки, яких він узяв на облік, не всі ретельно працюють, багато з них посилаються на хворобу і на роботу не виходять (Хижняк, Тамара, 1959, 86); Пославшись на тисячі справ і особливо на те, що його жде Парася, Назар швидко розпрощався і подавсь до села (Збан., Переджнив’я, 1960, 178); // Повідомляти що-небудь (факти, цифри і т. ін.) для підкріплення своєї думки. Він посилався на факти, обом добре відомі (Гончар, III, 1959, 348); // На доказ правомірності своїх міркувань наводити або згадувати відповідні висловлювання видатних теоретиків, учених, письменників і т. ін. В. І. Ленін, посилаючись на висловлювання Ф. Енгельса, завжди підкреслював важливість залучення в партію молоді (Ком. Укр., 7, 1968, 22); Іван, як завжди розважливий, посилався на Карла Маркса і розсудливо доводив, що батьком революції є робітничий клас в цілому (Смолич, Мир.., 1958, 38).

2. чим до кого, у сполуч. із сл. лист, діал. Направляти листи кому-небудь. Через вірних людей посилався [Яків] до неї листами (Вас., II, 1959, 63).

3. заст., розм. Посилати старостів, свататися до кого-небудь. Посилався до дівчини, та не сподобався (Сл. Гр.).

4. тільки недок. Пас. до посила́ти 1, 2. Хотіла я щось написати на тих брошурках, аби відомо було, кому і від кого, та по наших почтових приписах не вільно нічого писати на друкованих речах, що посилаються під опаскою (Л. Укр., V, 1956, 320); Шведові посилались запити про те, куди він після бою подів полонених врангелівців (Ю. Янов., II, 1958, 233); На села посилалися бригади робітників з фабрик та заводів, які подавали колгоспам та бідняцьким господарствам технічну допомогу (Нар. тв. та етн., 1, 1957, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 321.

Посилатися, ла́юся, єшся, сов. в. післа́тися и послатися, шлю́ся, шлешся, гл.

1) Посылаться, послаться, быть посланнымъ.

2) — ким. Только сов. в. Посылать кого. Чи післатись за чим, чи що треба кому, то ким, як не ретором? Св. Л. 227. Вміла сь, мати, дочкою сь посилати. Грин. ІІІ. 510 3) Свататься, посылать сватовъ. Послався до неї, вона й рушники подавала. Рудч. Ск. II. 49. Посилався до дівчини та не сподобався, посилався цілий год хотів її взяти, — нагодила дідча мати товариша в хаті. Гол. І. 252.

4) Ссылаться, сослаться. Послався циган на свої діти. Посл.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 359.